Морський транспорт

човна, яхти, катера, кораблі, катери, пароплави

«СУЛТАНША»

 

27 квітня 1865 року

 

 

Американський пасажирський пароплав згорів після вибуху парового казана на Міссісіпі біля Мемфіса. Число загиблих склало 1653 людини, урятованих - 741 чоловік

 

У світовій історії річкових катастроф загибель «Султанші» займає особливе місце: по числу жертв воно стоїть на першому місці і є однієї з найважчих катастроф в історії торговельного флоту США в мирний час

Пасажирський колісний пароплав «Султанша» був побудований в верхів'ях Міссісіпі в 1863 році. У той час він уважався одним із самих більших і розкішних пароплавів країни. Його місткість становила 1719 реєстрових тонн. Він мав три палуби, на яких були розміщені просторі салони, зали й каюти. Потужна парова коромысловая машина забезпечувала судну хід до 23 кілометрів в година

На початку квітня 1865 року командування штабу генерала Улисса Гранта віддало наказ занурити у Виксберге на «Султаншу» партію колишніх військовополонених‑жителів півночі, які майже два роки втримувалися жителями півдня в таборах‑в'язницях Андерсонвиля, Кахабы, Мейсона й Фиско. Колишніх бранців було багато, а по Міссісіпі тоді робили регулярні рейси всього три пасажирських пароплава - «Маслинова галузь», «Паулина Кэролл» і «Султанша», інші пароплави були знищені або виведені з ладу в ході воєнних дій

«Султанша» була розрахована на перевезення 276 каютних і 400 палубних пасажирів. Капітанові Мэссону наказали прийняти на борт 2239 звільнених з полону жителів півночі. На судні вже перебувало 70 каютних пасажирів, не вважаючи 85 членів екіпажа Таким чином, коли пароплав вийшов з Виксберга, на його борту було 2394 чоловік - у три із зайвим разу більше припустимої норми

Від інших пасажирських пароплавів Міссісіпі «Султанша» відрізнялася казанами особливої конструкції. Весняна вода ріки, з великою домішкою глини, була непридатна для харчування цих казанів. Капітанові Мэссону під час плавання з Нового Орлеана доводилося робити на прохання старшого механіка пароплава Нэйта Уинтрингера зупинки майже в кожної пристані й продувати казани. Так, після продувки й чищення у Виксберге їх довелося чистити на наступний ранок Вхелене.

До вечора 26 квітня «Султанша» прибула в Мемфіс. Тут знову продули казани й занурили вугілля, сто 240‑кілограмових бочок цукру, десяток овець і п'ятдесят свиней. Опівночі того ж дня «Султанша» відійшла від пристані Мемфіса й продовжувала свій шлях нагору по ріці. Ніч видалася темної й холодної. За штурвалом стояв сам Мэссон. Через дві години йому стояло минути оточені численними обмілинами острова, позначені в лоції як «Стара курка з курчатами». Помітити обмілини міг тільки досвідчений лоцман, що добре знав ці місця. Вахту в машині ніс другий механік Клеменс. Його турбував правий казан, що у Новому Орлеані дав текти

Один з очевидців катастрофи, солдат Честер Берри, 21 року, узятий у полон жителями півдня у Фредериксбурга, писав у своїх спогадах: «Коли ми сідали на пароплав, на його палубах панувало веселощі, немов на весіллі. Я ніколи в житті не бачив більше радісної юрби, чим ці бідні голодні хлопці. Більшість із них довгий час перебували в полоні, деякі навіть по двох року, багато хто з них були поранені. У щасливому очікуванні незабаром побачити рідну домівку вони не обертали уваги на цю страшну тісноту. На нижніх палубах солдати лежали впритул друг до друга. В усіх була одна заповітна мрія - швидше потрапити додому».

На «Султанші» солдати заповнили не тільки палуби, де вони лежали покотом, але й всі внутрішні проходи, коридори, трапи й навіть частина котельного відділення

До двох годинників ночі на пароплаві все поринули у важкий сон. «Султанша», пройшовши неосвітлену пристань Тэглеман, уже минула перші острови «Старої курки з курчатами».

Після Мемфіса пароплав пройшов усього вісім миль. Наступив четвер, 27 квітня. Суднові годинники показували 2 години 40 хвилин ранку. У цей час і вибухнув правий паровий казан «Султанші». Судячи з описів очевидців, зривши був дуже сильний, але не дуже голосний, він скоріше походив на різкий вихлоп стисненого повітря. Пробиті палуби звалилися під вагою величезної маси людських тел. Один димар упав за борт, друга обрушилася на бак пароплава. Не пройшло й хвилини, як всю середню частину судна охопив вогонь. Побудований з дерева й оброблений зсередини деревом, пароплав став легким видобутком вогню

Руйнування на «Султанші» виявилися величезними. Як уже говорилося, проломлені вибуховою хвилею, не витримавши ваги юрби, палуби обрушилися. Більша частина спалих на них солдатів загинула в перш же хвилини. Вогонь, що роздмухується вітром, з неймовірною швидкістю перетворив пароплав в гігантський смолоскип, що пливе нагору по ріці: парова машина «Султанші» і лівий казан не постраждали, продовжували обертатися гребні колеса пароплава. Машину комусь було зупинити

У момент вибуху старший механік «Султанші» Нэйт Уинтрингер перебував у котельному відділенні. Він бачив, що поруч його помічник, що стояв Клеменс зник у димі. У своєму звіті суду Уинтрингер писав: «Спочатку я заціпнув від жаху. Це був який‑те кошмар. Вискочивши наверх, я побачив, що навкруги у воді плавають люди. З усіх боків до мене доносився той самий лемент: „погасите вогонь!“ Полум'я все збільшувалося. Навкруги панував страшний хаос. Я зрозумів, що вогонь змусить мене покинути палубу. Виламавши з вікна який‑те каюти дерев'яну штору, я стрибнув за борт».

Один з очевидців катастрофи - лейтенант Джо Эллиот з подивом відзначав у своїх спогадах, що багато солдатів від вибуху навіть не прокинулися, їх змусив піднятися на ноги лише що швидко поширилася по судну вогонь. Лейтенант писав: «Я не розумів, що діється навколо мене. Все це здавалося кошмарним сном. Я встав і в якому‑те забутті, що охопив мене пішов на корму пароплава. На моєму шляху перебував жіночий салон. Від чоловічого салону його відокремлював матер'яну завісу. Я відкинув його, щоб пройти далі, але яка‑те дама перепинила мені шлях. „что вам тут потрібно, сер?“ - запитала вона. Але я не звернув на неї уваги й проїхав далі. Пройшовши жіночий салон, я виявився на кормі пароплава й по трапі піднявся на верхню палубу. Звідти уздовж борта я подивився на ніс судна. Картина була жахлива. Палуби обрушилися, одна труба впала за борт, серед мов полум'я металися солдати. Вискакуючи з вогню, вони кинулися у воду, стрибали по одному й по нескольку людина. Вода усюди була засіяна людьми, що плавали. Стрибаючи за борт, солдати вдарялися не про воду, а об голів уже що раніше стрибнули туди, калічачи і їх і себе...»

Коли відбувся зривши, інших судів поблизу не було. Ширина ріки в цьому місці досягала трьох миль. Трохи нижче за течією від пристані Тэглеман на березі ріки перебував військовий форт жителів півночі Пикеринг, недалеко від якого стояв на якорі річковий броненосець «Эссекс». Його вахтовий начальник Эрншоу о другій годині ночі бачив проходивший мимо нагору по ріці великій колісний пароплав, яскраво освітлений вогнями. Мічман Эрншоу не бачив самого вибуху, тому що у цей час перебував на нижньому деку корабля. Почувши гуркіт, він вибіг на верхню палубу й постукав у двері каюти командира броненосця лейтенанта Берри. Він доповів: «Біля нашої якірної стоянки вибухнув великий колісний пароплав. Горить, іскри летять у небо».

Через день лейтенант Берри доповідав своєму начальству: «Я відразу віддав наказ готовити шлюпки до спуска на воду, це було виконано негайно. На восьмивесельном катері, що спустили раніше інших гребних судів, я направився на стромовину ріки. Це було приблизно за друга година до світанку. Ще було зовсім темно, небо затягло хмарами. пароплав, Що Горів, пішов нагору по ріці. Єдиним орієнтиром для нас були лементи поранених і потопаючих людей. Перша людина, якого підняли ми з води в наш катер, настільки оклякнув, що відігріти ми його не змогли. Другий, котрого ми знайшли, теж незабаром умер. Потім ми стали спускатися долілиць за течією, до форту Пикеринг. Вартий на бережу вартовий форту вистрілив у нас і крикнув, щоб ми причалили до берега. Ми змушені були підійти до нього в той час, коли зовсім поруч нещасні молили про допомогу, але вже не могли більше триматися на воді. Ми догребли до берега. Вартовий наказав мені вийти з катера на берег. Я запитав його, чому він у нас стріляв. Він відповів, що випливав інструкції. Я пояснив цьому стражеві, що трапилося на ріці й що ми рятуємо потопаючих. Він нічого не відповів, і ми знову направилися на стромовину. Там ми зустрілися з нашою гічкою, що врятувала потопаючих. Люди настільки оклякнули у воді, що їх вантажили в шлюпки, немов мерців».

Коли лейтенант Берри доставив другу партію врятованих його катером людей, годинні пікетів форту Пикеринг знову почали стрілянину. Незважаючи на те що війна між Північчю й Півднем скінчилася й був підписаний мирний договір, окремі групи плантаторів‑жителів півдня продовжували вести в низов'ях Міссісіпі партизанську війну. Командування жителів півночі наказало всім сторожовим постам фортів ретельно стежити за невідомими човнами й не допускати висадження жителів півдня в цьому районі

Вартові форту Пикеринг продовжували стріляти до світанку, поки командир форту полковник Каппнер особисто не обійшов всі пікети й не скасував наказу відкривати вогонь по невідомих човнах

«Султанша» залишалася на плаву біля години. Коли її борта прогоріли нижче ватерлінії, вона, усе ще обійнята полум'ям, зі страшним шипінням, у клубах диму й пара зникла під водою, з нею затихли й останні лементи людей, пытавшихся знайти в її борта порятунок. Тих, хто, ухопившись за плаваючі уламки, витримав пекельні борошна крижаної води, плин ріки захопило долілиць. Їх проносило мимо Мемфіса, на набережних якого ще горіли нічні газові ліхтарі

Число загиблих під час катастрофи «Султанші», убитих вибухом, що загинули у вогні, що потонули й пропали без звістки, виявилося величезним і склало по первісних підрахунках 1653 чоловік, число врятованих - 741. З 12 пасажирів, представниць «Християнського комітету жінок», урятувалася тільки одна. З офіцерів «Султанші» у живі залишився лише старший механік пароплава Нэйт Уинтрингер. Протягом тижня в лікарнях Мемфіса, куди доставили потерпілих, від каліцтв і опіків умерло близько 70 чоловік. Таким чином, число жертв цієї катастрофи перевищило 1700 чоловік

 

[...]
Качан
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189]