Морський транспорт

човна, яхти, катера, кораблі, катери, пароплави

«КОСПАТРИК»

 

17 листопада 1874 року

 

 

Англійський кліпер, направляючись із Англії на острів Окленд, загинув від пожежі. З 476 чоловік урятувалося тільки 3.

 

Кліпер «Коспатрик» входив а сотню кращих «гончих псів океану». Його побудував в 1856 році великий англійський судновласник Дункан Дунбар на своїй верфі в бірманському порту Модлнейн. Корабель споруджували з тику по зразку й подобі знаменитих фрегатів Блэкуолла. Після спуска на воду його місткість виявилася 1119 реєстрових тонн при довжині 58 метрів, ширині 10,3 і осіданню 7,3 метри

Завоювавши славу відмінного ходка, «Коспатрик» одержав привілей на перевезення урядових вантажів і військ з Англії в Індію. В 1863 року він разом із кліперами «Твід» і «Ассайя» прокладав підводний телеграфний кабель у Перській затоці. Після смерті Дункана Дунбара в 1870 року його величезний флот вітрильних кораблів був розпроданий на аукціоні, і «Коспатрик» став власністю англійської фірми «Шоу, Сэвилл энд компани». Нові власники кліпера пристосували судно для перевезення емігрантів з Англії й Північної Ірландії в Австралію й Нову Зеландію

11 вересня 1874 року «Коспатрик» вийшов з устя Темзи до берегам Антиподів (Нова Зеландія). У порт призначення Окленд на Новій Зеландії - судно не прийшло, і наприкінці 1874 року в Англії стало відомо що воно згоріло на переході в океані й що з 475 чоловік, що перебували на його борті, у живих залишилося всього шестеро - другий штурман Генрі Макдональд, два матроси й три пасажира

«Коспатрик» вийшов із Грейвсенда на Темзі 11 вересня 1874 року під командуванням капітана Элмсли. Крім 42 членів екіпажа, на його борті було 433 пасажира, в основному емігранти: 181 чоловік, 125 жінок, 127 дітей, з яких 16 - дитини до року

У ті роки емігрантів найчастіше перевозили через океан на вітрильних судах і розміщали їх під укриттям верхньої палуби на твіндеках трюмів, а в нечисленних каютах їхали імениті й багаті пасажири. На «Коспатрике» твіндеки двох трюмів займали жінки з дітьми й двох - чоловіка. Команда розташовувалася на баку корабля в кубриках. Каюти капітана, офіцерів і декількох багатих пасажирів (їх було на кліпері всього четверо) були розташовані на юті

На «Коспатрике», як і на інших вітрильних кораблях Англії, правила протипожежної безпеки дотримувалися дуже строго й пунктуально. В‑перших, команді й пасажирам у нічний час заборонялося курити й користуватися відкритим вогнем. Із заходом сонця кожний трюм і кожний трап, що веде на верхню палубу, висвітлювався закритим ліхтарем типу «кажан», від якого не можна було прикурити. Щоночі пасажирські твіндеки «Коспатрика» регулярно патрулювалися вартовими із числа пасажирів, яких призначав капітан. На судні не можна було не тільки користуватися свічами, але навіть зберігати їх в особистих речах. На випадок виникнення пожежі в носовій частині корабля була встановлена стаціонарна пожежна машина - свого роду новинка техніки, а в різних місцях на палубі були розкладені пожежні рукави й цебра. З погляду протипожежної безпеки «Коспатрик» уважався цілком безпечним пасажирським судном

Життя на «Коспатрике», після того як він покинув береги Мрячного Альбіону, навряд чи чим відрізнялася від життя на сотні інших емігрантських судів. Мешканці його трюмів страждали від приступів морської хвороби, поки кліпер ішов через Ла‑Манш і Біскайська затока. У погожі дні всі пасажири вибиралися на палубу кліпера, насолоджуючись сонцем і видом океану. Люди знайомилися, співали, фліртували, мріяли, іноді сварилися й знову мирилися - одним словом, робили те, що робить більша частина людського роду на землі

Два перших місяці плавання від Темзи до південного краю Африки пройшли цілком благополучно.

16 листопада «Коспатрик», минувши Африку, незабаром повинен був увійти в зону дії «Бравих Вестів» у сорокових широтах, де його середня добова швидкість становила б 300 миль. Увечері пасажири на палубі «Коспатрика» улаштували концерт. Кожний показав, що вмів: пісню, танець, гру на губних гармошках, гітарах і мандолінах. Було галасливо й весело. Спати розійшлися пізно.

Другий штурман Макдональд, здавши вахту опівночі, спустився до собі в каюту відпочивати, але отут почув голосні лементи: «Пожежа, пожежа!» Це трапилося, коли кліпер досяг крапки координат 37°15' південної широти й 12°15' східної широти

Із шахти форпіка клубами валив густий дим. На баку судна вже командував старший помічник капітана, що заступив опівночі на вахту. Матроси запускали пожежну машину й розгортали по палубі рукава. Горіла підшкіперська - приміщення, де зберігалися запасні вітрила, троси, клоччя, шведська смола, дьоготь, фарби, оліфа. Двері підшкіперської були замкнені на замок. Ніхто, включаючи самого Макдональда, не міг тоді зрозуміти, чому почалася пожежа. Можливо, відбулося самозаймання одного з горючих матеріалів

Капітан Элмсли, намагаючись запобігти поширенню вогню по кораблі, віддав команду зробити поворот через фордевінд і поставити кліпер кормою до вітру так, щоб полум'я й дим відносило з бака. Але день, що дув весь свіжий северо‑східний вітер до ночі, як говорять моряки, скис, і кліпер, не повернувши через фордевінд, знову довівся до вітру. Макдональд уважав, що поворот не вийшов з‑за помилки кермового, котрий занадто рано став перекладати кермо на іншій борт

Коли, нарешті, запустили пожежну машину, то зрозуміли, що пуття від її майже ніякого: неї качали щосили, але вода в рукави надходила без тиску й не в достатньому обсязі

Раптом над баком у небо зметнулися мови полум'я. Пасажири у паніці кинулися із трюмів на палуби. Не пройшло й чверті години, як вся палуба кліпера була заповнена пасажирами. Матросам доводилося із працею протискуватися крізь юрбу на бак гасити пожежу. Кому‑те з пасажирів здалося, що моряки шукають на носі корабля порятунок. Тоді юрба стала зупиняти матросів, не даючи тим можливості гасити вогонь і працювати під щоглами зі снастями. Між моряками й пасажирами почалися сутички

Тим часом «Коспатрик» продовжував повільно йти вперед, дим пожежі заволікав палубу. На кораблі панували хаос і повна плутанина

Капітан Элмсли, упустивши дорогоцінні хвилини, коли пожежа ще не встиг розгорітися, втратив владу над юрбою й контроль над що створилася ситуацією. Фатальна помилка його полягала в тім, що на кліпері не було вироблено єдиного плану дій по гасінню пожежі. Старший помічник із групою матросів марне бився над пожежною машиною, третій штурман чаклував над вітрилами, щоб привести судно кормою до вітру, матроси намагалися розкотити по палубі повстину, шукали цебра

Тим часом вогонь був уже над баком кліпера. Завоювавши частину палуби, він рухався по кораблі убік корми...

Макдональд за допомогою боцмана організував живий ланцюг для передачі цебер з водою. Це на яке‑той час затримав поширення вогню, але ненадовго. Кліпер усе ще не зробив поворот через фордевінд і при кожній спробі повернути продовжував приводитися до вітру. Макдональд намагався переконати капітана дати дозвіл спустити на воду одну зі шлюпок і з її допомогою відтягнути ніс корабля через лінію вітру так, щоб судно виявилося в положенні бакштаг. Але Элмсли перебував у якому‑те заціпенінні. Здавалося, до нього не доходить, що горить його корабель, і що доля «Коспатрика» вирішується саме в ці хвилини. Вислухавши Макдональда, він не прийняв його ради й наказав не спускати ні одну зі шлюпок без його особистого дозволу

Уже прогоріло дерев'яне перебирання, що відокремлювало форпік від носового трюму, і вогонь добрався до ящиків з мануфактурою. Тепер дим валив з проходу трапа, що веде з носового твіндека на палубу. Одночасно із цим вогонь, охопивши смоляні троси стоячого такелажа фок‑щогли, кинувся наверх до вітрил. Тепер гасіння вогню водою із цебер не могло врятувати кліпер, який так і не повернув від вітру...

Шлюпок на «Коспатрике» було всього сім: капітанська гічка, підвішена за кормою, два баркаси, два яли й два вельботи. Причому останні не мали шлюпбалок - вони лежали на палубі біля фок‑щогли, нагору днищем. Всі ці судна могли вмістити ледве більше 150 чоловік

Несподіване полум'я вирвалося з носового трюму: лючины разом с брезентом виявилися зірваними з комінгсів люка. Вогонь відразу охопив палубу, фальшборт і два вельботи. Пасажири кинулися на корму, намагаючись силою зайняти місця в уцілілих шлюпках

Серед пасажирів почалося буйство й припадки божевілля. Багато хто були збиті з ніг і роздавлені юрбою, що біжить. Більшість емігрантів на «Коспатрике» було вихідцями із глухих сіл. Вони, зрозуміло, поняття не мали, що таке пожежа в море, де від вогню немає порятунку...

Капітан Элмсли, здавалося, продовжував на що‑те сподіватися. І не він, а Макдональд віддав команду спускати на воду вцілілі шлюпки

Поки Макдональд з матросами готовив на шканцах до спуска баркас правого борта, емігранти заповнили гічку, що висіла на кормі, і спустили її на воду. Ця довга й вузька шлюпка, переповнена людьми, уже майже готова була відійти від кліпера, але в неї стали стрибати з борта - гічка перекинулася й пішла до дна... Потім емігранти захопили катер правого борта, що висів на талях біля бізань‑щогли. Він був уже повністю залюднений, але зверху всі лізли й лізли інші. Хто‑те з пасажирів у паніці перерубав сокирою носові талі, і катер з купою тіл звалився носом у воду: біля вісімдесятьох людина потонула

Лементи потопаючих заглушав рева полум'я. Потім за борт корабля звалилася пылавшая фок‑щогла. Вона задавила кілька людей і проломила палубу. Це дало приплив повітря в трюм: полум'я в ньому розгорілося ще сильніше. Вогонь перекинувся на грот‑щоглу. Її вітрила спалахували й відразу згоряли один за іншим, знизу нагору.

По охопленої вогнем палубі кліпера металися люди, вони провалювалися крізь прогорілі тикові дошки в трюм і там гинули. Вогонь уже відвоював у людей більшу частину палуби. На судні залишалися ще два баркаси й катер. Макдональд розповідав, що в цей час старший помічник капітана з пістолетом у руці пригорнувся спиною до борта катера й крикнув: «Ладь від шлюпки! Я пристрілю будь-якого, хто підійде до неї!»

Поки матроси готовили до спуска катер, подкравшийся вогонь охопив ніс шлюпки - він задимився й обвуглився. Тоді старший помічник вирішив шукати порятунку на баркасі, що стояв за цим катером. Але пробитися до баркасу офіцер не зміг: перед ним була юрба, що озвіріла, емігрантів, що на руках підняла баркас і вивалила його з палуби за борт на талях, у нього забралося біля сорока чоловік. У замішанні відразу не змогли віддати талі, і баркас якийсь час стояв у борта кліпера. У ньому й виявилися старший помічник капітана й другий штурман. Вийшло так, що обоє офіцера зайняли місце в шлюпці раніше пасажирів, залишивши на кораблі, що гинув, жінок з дітьми. На суді Макдональд заявив, що його туди просто зштовхнули спалубы.

Англійський капітан Фрэнк Шоу, коментуючи цей випадок в своїй книзі «Знамениті аварії корабля», відзначає, що це відбулося в той момент, коли ще не пізно було зрубати бізань‑щоглу й розібрати дошки кормовий палуби. Із щогли, стеньг, реев і дощок палуби можна було зв'язати великий пліт. Це могли б зробити й емігранти ще до того, як вогонь охопив кормову частину кліпера

У підсумку із семи шлюпок від борта судна, що палало, відійшла всього одна - баркас правого борта, що сидів у воді по планширь. Командування цим баркасом взяв на себе Макдональд.

Вогонь перекинувся на останню, третю щоглу корабля, вона, як і дві попередні, коли прогоріли ванти й троси стоячого такелажа, звалилася за борт, проломивши палубу й зруйнувавши поручні. Макдональд, що бачив цю сцену з баркаса, писав про цьому так: «Ми буквально глухнули від лементів тих, хто залишився на кораблі. Але допомогти їм ми нічим не могли. У воді при відблисках полум'я пожежі ми бачили акул. Люди воліли залишатися на що горели кораблі...»

Коли наступив світанок, з баркаса помітили недалеко від паруючого корпуса «Коспатрика» порожній катер з обвуглілим носом. Видимо, його встигли зштовхнути з борта. Біля тридцяти чоловік, які знайшли притулок на упалої за борт грот‑щоглі, перебралися в цей катер. Макдональд, розподіливши нарівно людей на баркасі й катері, пересів на останній. У катері другого штурмана було 42 чоловік, у баркасі, командування яким Макдональд поклав на штурмана на прізвище Романик, - 39. У жодній зі шлюпок не було ні ковтка води, ні крихти хліба. Баркас був постачений веслами, щоглою й вітрилами. У катері ж було всього одне весло

Кілька людей, яким повезло потрапити в шлюпки, мали сильні опіки й поранення, їх починала мучити спрага

«Коспатрик» продовжував горіти. Його агонія тривала майже троє доби й, як це ні дивно, на ньому ще перебували живі люди. Яким‑те образом вогонь минув два або три місця, де від нього можна було врятуватися. Деякі з уцілілих емігрантів, доведені пережитим до божевілля й мучимые спрагою, кидалися в трюм, що жеврів, корабля, інші, забачачи шлюпки, які стояли поблизу, стрибали за борт і намагалися плисти кним.

Катер і баркас перебували в «Коспатрика» більше двох доби - до полудня 19 листопада. Макдональд сподівався, що вид палаючого корабля залучить увага якого‑нибудь минаючого повз судно, але на обрії не з'явилося ні димку, ні вітрила

Коли «Коспатрик», що вигорів майже повністю, став поринати у воду, Макдональд бачив, як з його корми стрибнули трохи людина Капітан Элмсли на руках піднесла свою дружину до поручнів, кинув неї у воду й стрибнув за борт сам. Корабель повалився на бік і зник назавжди під водою в клубах пари. Завмерли останні лементи потопаючих, і на поверхні океану залишилися плавати обвуглілі щогли й уламки кліпера

Шлюпки трималися разом до ночі 21 листопада. У темряві Макдональд чув, як у баркасі почалася страшна лайка, а потім і бійка. Плин роз'єднав суду, і з катера баркас більше не бачили

Положення Макдональда і його супутників практично було безнадійним: крім одного весла, у катері не було нічого, навіть компаса. Втім, тепер уже ніякий навігаційний прилад не зміг би допомогти: ні ковтка води й 400 миль до найближчого берега

22 листопада за борт катера впав один з емігрантів - його ніхто не став рятувати... Протягом наступної двох доби вмерли 15 чоловік, що мали опіки й поранення. Потім троє зійшли з розуму й, як писав Макдональд, «умерли в страшних мученнях». Видимо, відправитися на те світло допоміг їм сам командир катера, але за це його ніхто не міг засудити: божевільні становили небезпеку для інших

24 листопада після затишку піднялося хвилювання й було загублено єдине весло. Хвилі безупинно заливали катер. У той день умерли 10 людина. Наступило найстрашніше, що передбачав Макдональд, - людожерство. Інстинкт життя виявився сильніше моралі, переконань і релігії

25 листопада шторм змінився штилем. Цілий день несамовито палило сонце. Один за іншим умирали люди. До ночі того дня в катері залишилося в живих 8 чоловік, які тепер уже походили на звірів. Як повідомляє Макдональд, це був найстрашніший із всіх днів. Збожеволілі від розпачу люди починали кидатися один на одного... Уночі помітили вітрило. Невідоме судно наблизилося до катеру метрів на сто й пройшло мимо. На ньому, імовірно, не почули слабких лементів що гинуть, хоча Макдональд уважає, що з вітрильника бачили його катер. Розпачу нещасних не було границь, і один з них навіть кинувся за борт, щоб уплав наздогнати корабель, що йде

27 листопада над шлюпкою пронеслася тропічна злива. Він приніс людям полегшення, змивши з їхніх тіл сіль. Але в них не найшлося ємності, щоб зібрати воду, а думка про те, щоб розстелити в катері одяг і потім її вичавити, їм не спала на думку. У той день умерли ще двоє. Один труп що залишилися змогли перевалити через борт катера у воду, але на другий у них уже не було сил. У живі залишилося п'ятеро: один пасажир, двоє матросів першого класу, матрос другого класу й Макдональд. Троє зважилися пити морську воду, що привело до божевіллю. Першим став проявляти буйство пасажир. Двоє інших упали в апатію й стали марити. Коли настала ніч, що зійшла з розуму пасажир упився зубами в ногу спалого Макдональда. Від болю штурман прокинувся й, підхопившись на ноги, побачив, як йому спершу здалося, бачення - на шлюпку насувався вітрильний корабель. Це дійсно був корабель, що помітив їх в океані. Він називався «Бритиш Скептр» і під відряджанням капітана Джанка йшов Влондон.

Люди в катері були настільки слабкі, що не могли удержати поданий ним з палуби фалінь. З корабля спустили вельбот, команда якого перевантажила нещасних на борт корабля. Через кілька годин після цього, уже на борті померли пасажир і матрос другого класу. У живі залишилися Макдональд і матроси першого класу Льюис і Каттер. З'ясувалося, що за вісім днів катер продрейфовал від місця, де згорів «Коспатрик», до місця зустрічі з «Бритиш Скептр» 140 миль. Про другу шлюпку ніяких відомостей не було, і можна уважати, що вона загинула або перевернулася в результаті спаленілої на ній бійки

Драма «Коспатрика» не пройшла безвісти: з тих пор всі рятувальні шлюпки стали заздалегідь постачати непорушним запасом води й провізії

 

[...]
Качан
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189]