Морський транспорт

човна, яхти, катера, кораблі, катери, пароплави

«АТЛАНТА»

 

лютий 1880 року

 

 

31 січня 1880 року від Бермудських островів відійшов британський корабель «Атланта», маючи на борті 290 курсантів і офіцерів. На шляху в Англію він безвісти зник

 

У грудні 1880 року в Карибському морі з'явився корабель‑примара - старий дерев'яний фрегат. Це була «Атланта». Її спустили на воду в 1845 року. Років двадцять цей фрегат борознив моря за назвою «Джуно» у складі британського військового флоту. Потім з його зняли все озброєння - рангоут і такелаж - і перешикували в плавучу в'язницю. Але оскільки дубовий набір і обшивання його корпуса були в гарному стані, лорди Адміралтейства вирішили в 1878 році перетворити «Джуно» в учебно‑вітрильне судно. Його відремонтували, поставили нові щогли й реї, пошили вітрила й... перейменували в «Атлантові».

Однак уже в пробному рейсі капітан Стирлинг звернув увагу на слабку остійність і маневреність фрегата, і це викликало в нього тривогу. «Атланта» погано слухалася рулячи й небезпечно кренилася на брижі. Фрегат поставили в дока, укоротили його рангоут, перетягнули такелаж і зміцнили баластову систему

Після першого навчального рейсу на Мадейру довелося внести ще яке‑які зміни, щоб підвищити остійність. І 7 листопада 1879 року «Атланта» знову вийшла в море: її маршрут пролягав через Азоры, Барбадос і Бермуди

Сьогодні можна із упевненістю затверджувати, що над «Атлантой» с самого початку навис злу долю: невиправдано був затягнутий вихід у море, що, звичайно ж, позначилося на настрої всієї команди. Потім Атлантика зустріла фрегат непривітно - крутою пінною хвилею й шквальним західним вітром. «Атланта» випробовувала сильну бортову й кільову хитавицю, і моряки з гіркотою охрестили судно «маятником». Один раз найсильнішим поривом вітру на одній із щогл переломило марса‑розвівайся, і уламок звалився в море. Матроси, побоюючись, що їх теж може знести за борт, відмовилися підніматися на щогли. Справа зайшла так далеко, що найбільш перекірливих із числа палубної команди довелося заарештувати. Та й взагалі, з дисципліною на судні не ладилося. А отут ще спалахнула епідемія жовтої лихоманки - з‑за той, що на борті не дотримувалися елементарні норми гігієни. Так що при заході на Барбадос кількох людей довелося госпіталізувати, а яке‑кого - відправити прямо у в'язницю. 31 січня 1880 року після стоянки на Бермудах «Атланта» взяла курс на северо‑схід. Так почався її рейс вникуда.

Тим часом в Англії ніхто не відав, коли «Атланта» покинула Бермуди, куди направилася далі й коли варто чекати на неї повернення в Портсмут. І тільки дружина капітана так приятель одного зі штурманів знали з листів, які доставив в Англію поштовий пароплав, що «Атланта» розраховує повернутися до рідних берегів на початку березня. Так що до квітня можна було не хвилюватися

Перше повідомлення про те, що «Атланта» спізнюється із прибуттям у Портсмут, з'явилося в лондонської «Таймс» 13 квітня 1880 року. Після цього в плин багатьох місяців на сторінках газет публікувалися репортажі про пошуки судна, так що його зникнення перебувало в центрі уваги світовий громадськості. В «Таймс» завжди були в надлишку здогаду, і теорії, і страхи, і надії, пов'язані з долею судна

 

«Таймс» (Лондон), 13 квітня 1880 року:

«Пройшло вже сімдесят два дні з тих пор, як „атланта“, навчальний вітрильний корабель, відійшла від Бермудських островів, вертаючись в Портсмут, і, оскільки в нас дотепер немає ніяких відомостей про неї, виникли побоювання, що вона одержала серйозні ушкодження з‑за ураганних вітрів, недавно відзначених у цьому районі, і, можливо, була знесена з курсу. Хоча Адміралтейство уже розпорядилося відправити до Азорських островів на пошуки „атланты“ транспортне судно „уай“, Їхньої Світлості порахували все-таки необхідним віддати наказ ескадрі (з п'яти кораблів) іти спочатку до Азорських островів, а потім назад до затоці Бантри (Ірландія) з метою зібрати відомості про зниклої „атланте“. Кораблі підуть розгорнутим ладом на відстані прямої видимості друг від друга, що дозволить як можна ретельніше досліджувати цей район океану».

 

«Таймс» (Лондон), 14 квітня 1880 року:

«Коли „атланта“ відійшла від Бермудських островів, на її борті було 109 тонн води й більші запаси продовольства. Судно прекрасно оснащене й має чудову остійність, а його капітан відомий як людина тверезого розуму й прекрасний знавець морської справи. Тому, коли „атланта“ не прибула вчасно в порт, виникли побоювання, що з нею відбулося нещастя, і це тим більше імовірно, що за останні два місяці в Атлантиці з‑за штормової погоди зазнало аварії чимало судів. І все-таки ми не втрачаємо надії, що, відскіпавшись двома‑трьома зламаними щоглами, „атланта“ благополучно повернеться впорт.

...Цілком можливо, що її стеньги були знесені східними ураганами, що лютували цілий місяць. У результаті корабель зійшов з курсу й у цей час терпить нещастя де‑те в просторах Північної Атлантики. Екіпаж пароплава «Тамар» виявив в океані судно, що плавало нагору дном, що моряки прийняли за зниклу «Атлантові». Але це явна помилка... «Атланта» з її 109 тоннами води в цистернах і 43 тоннами баласту не змогла б триматися на поверхні в такому стані. Якби вона перевернулася, то миттєво пішла б до дна... І проте багато жителів Плімута висловлюють побоювання, що судно, що перевернулося, і є зникла «Атланта»...»

 

«Таймс» (Лондон), 15 квітня 1880 року:

«Учора Адміралтейство одержало понад 150 телеграм із всіх кінців країни від родичів тих, хто перебуває на борті „атланты“. І в кожній телеграмі втримувалося прохання повідомити про долю судна... В Адміралтействі відповідають, що, на жаль, вони не мають у своєму розпорядженні ніякі відомості про судно. Крім того, понад 200 чоловік особисто зверталися в Уайтхолл по цьомуе питанню

Єдиною розрадою може служити той факт, що до Бермудських островів не менш 84 днів ходу під вітрилами, тоді як «Атланта» перебуває в море лише 74 дня

Капітан пароплава «Тамар» надіслав телеграму... що під час свого останнього плавання він, всупереч повідомленням у пресі, не бачив судна, яке плавало б нагору дном

...Сьогодні ранком весь Портсмут загудів, як розтривожений вулик, коли пройшов слух, що зникле судно в цілості й схоронності прибуло в Фалмут... Повідомлення про це, надруковані великими буквами, були розвішані в вітринах газетних редакцій і магазинів, і через кілька годин ворота порту осаджували родичі й друзі членів екіпажа. Але незабаром у порту було вивішено отримане з Фалмута... повідомлення про те, що туди дійсно прибуло торговельне судно за назвою «Атланта», але що стосується слухів про прибуття військового корабля «Атланта», те вони не відповідають дійсності».

 

«Таймс» (Лондон), 16 квітня 1880 року:

«...Хоча відсутність яких би те не було відомостей про судно продовжує породжувати всілякі слухи й домисли, у нас немає ніяких підстав уважати „атланту“ загиблої. Якби вона, як деякі думають, затонула в час урагану, або згоріла, або натрапила на айсберг, те, найімовірніше, залишилися б які‑нибудь сліди аварії корабля, які повідали б нам про нещастя... По загальній думці, „атланта“ втратила щогли, була знесена штормовим вітром з курсу й зараз перебуває вдалині від головних морських шляхів

Коралові рифи поблизу Бермудських островів надзвичайно небезпечні й у деяких місцях простягнулися на відстань до десяти миль від берега... Ці рифи оточують Бермуди із трьох сторін і підхід до них і вихід у море досить рискованны. Якби «Атланта» села на рифи... її уламки винесло б не на берег, а саме навпаки, у відкрите море, і далі вони поплили б на схід, ваблені Гольфстрімом».

 

«Таймс» (Лондон), 19 квітня 1880 року:

«У суботу був пущений слух, що виявлено рятувальна шлюпка з написом на кормі „атланта“. Слух не підтвердився, але, навіть якщо це й було так, знайдена шлюпка ніяк не могла належати зниклому судну, оскільки у военно‑морському флоті не прийнято писати на шлюпках назва корабля».

 

«Таймс» (Лондон), 20 квітня 1880 року:

«Учора в Портсмут прибув канонерський човен „эйвон“. Капітан повідомив, що поблизу від Азорських островів він помітив величезну кількість плаваючих уламків... Море буквально кишіло ними. Гавань острова Фаял була заповнена судами, що втратили щогли. І протягом всіх п'яти днів, поки „эйвон“ залишався на рейді Фаяла, уламків ставало усе більше. Однак не було ніяких свідчень того, що яке‑нибудь судно затонуло або було розбито штормом... Деякі офіцери „эйвона“ уважають, що „атланта“, можливо, натрапила на айсберг, але вони категорично заперечують, що судно могло перевернутися».

 

«Таймс» (Лондон), 21 квітня 1880 року:

«...Тільки злочинним недомислом можна пояснити той факт, що майже 300 юнаків, ніколи в житті не виходили в море, були послані в плавання на навчальному судні, що навіть не розташовує достатньою кількістю добре навчених і досвідчених моряків, яким у виняткових обставинах можна було б довірити корабель. В екіпажі „атланты“ усього 11 справжніх умілих моряків, і, якщо взяти до уваги, що молоді хлопці, як правило, бояться лазать в шторм по вантах, щоб спустити вітрила... стане зовсім очевидно, який великої небезпеки піддається судно».

 

«Таймс» (Лондон), 26 квітня 1880 року:

«У нас по‑колишньому немає ніяких відомостей про „атланте“, і навіть самі запеклі оптимісти починають втрачати надію. Ескадра, послана на пошуки зниклого судна, вертається з району Азорських островів у затоці Бантри, після того як всі спроби розшукати „атланту“ виявилися безуспішними... Однак громадськість, мабуть, не заспокоїться доти, поки не будуть самим ретельним образом обстежені береги Гренландії й Ісландії».

 

«Таймс» (Лондон), 27 квітня 1880 року:

«Екіпаж пароплава „тамар“, що тільки сьогодні прибув в Портсмут, до свого повернення в Англію був обізнаний про побоювання за долю зниклого без звістки навчального корабля „атланта“. Серед пасажирів пароплава „тамар“ виявився якийсь Джон Варлинг, старий моряк, лише 3 січня через хворобу списавшийся з „атланты“... Повідомлення Варлинга про стан справ на судні ніяк не можна назвати підбадьорюючої, хоча, звичайно, закономірний питання, наскільки воно вірно. По його розповідях, „атланта“ надзвичайно хитка й дуже перевантажена й капітан Стерлінг, мол, із самого початку був незадоволений нею... При бортовій хитавиці крен досягав 32 градусів, і начебто капітан Стерлінг сказав один раз, що якби вона нахилила на один градус більше, те перевернулася б і пішла до дна. Перші ж труднощі виявили повну непідготовленість екіпажа. Оскільки офіцери, крім двох, були настільки ж малообучены, як і суднова команда, капітан Стерлінг рідко коли залишав палубу. Роботу з підйому й спуска вітрил могли виконувати лише досвідчені моряки, а їх на судні було разом із прислугою, кухарями і старшинами всього близько 50 з 250 членів екіпажа... Молоді моряки були або занадто боязкими, щоб підніматися по вантах на щогли, або занадто знесилені морською хворобою... За словами Варлинга, із самого початку вони все поховалися хто куди, і коли знадобилися боцманові, їх уже не можна було знайти. Від Тенерифі до Барбадосу „атланта“ ішла 31 день... тобто на 9 днів довше... Від Барбадосу вона відійшла 9 січня, у п'ятницю, взявши курс на Антигуа, де багато членів екіпажа занедужали жовтою лихоманкою. Двоє матросів, чиїх імен Варлинг не запам'ятав, умерли... 30 січня „атланта“ зайшла на Бермуди для поповнення запасів води й продовольства й наступного дня, 31 січня, вийшла в море, направляючись додому. З тих пор про неї не було ніяких звісток».

 

«Таймс» (Лондон), 10 травня 1880 року:

«Сьогодні після полудня ескадра під прапором адмірала Худа прибула в Бантри‑Бий. Адмірал повідомив, що ніяких відомостей про „атланте“ одержати не вдалося, так само як і не вдалося виявити ніяких слідів зниклого судна».

 

«Таймс» (Лондон), 18 травня 1880 року:

«Головному редактору газети „таймс“.

Сер! Всі повідомлення капітанів судів, що недавно повернулися з плавання, підтверджують уже отримані раніше відомості про шторм небувалої сили, який бушує в Атлантиці... приблизно за курсом «Атланти», що йде з Бермудських островів. Я дозволю собі привести кілька прикладів

...12 лютого «Каспер» протягом 19 годин боровся зі штормом в районі острова Флорес, перебуваючи майже на краю загибелі. Другий штурман загинув, в старшого помічника були зламані обидві ноги, а двоє матросів одержали серйозні поранення...

«Ольстер», шедший із Сент‑Джонса... сильно ушкоджений і наполовину затоплений водою; екіпаж шукав порятунку на верхніх надбудовах, залишившись без їжі й води

Дотепер значаться без звістки зниклими: «Виннифред», що вийшов з Нового Орлеана 30 грудня, «Девана», що покинула Банкок 1 жовтня й острів Святої Олени 9 січня, «Бэй оф Бискэй», що вийшов з Рангуна... в останній раз бачили 7 лютого

На підставі цих і багатьох інших повідомлень неважко уявити собі, якої дивовижної сили шторм обрушився на цей район Атлантики і який величезний збиток він наніс оказавшимся тут судам. І всякий, хто пережив шторм у відкритому морі, хто знає, що таке гігантські водяні вали, судна, що падають на палубу, і що обіцяє зустріч із напівзатопленим розбитим кораблем або айсбергом у штормову ніч у безбережному океані, той, безсумнівно, прийде до сумного висновку про те, яка доля осягла «Атлантові»... Із глибоким повагою Аллен Янг, капітан торговельного судна».

 

«Таймс» (Лондон), 10 червня 1880 року:

«Начальник головного фінансового керування одержав від Адміралтейства вказівка офіційно оголосити про загибель „атланты“ і з 4 червня вважати це учебно‑тренувальне судно викресленим зі списків британського военно‑морського флоту... Удови офіцерів одержать спеціальні пенсії, оскільки їхні чоловіки загинули при виконанні службових обов'язків».

 

Тим часом від капітанів продовжували надходити повідомлення про замічених ними в океані судах, що перевернулися, які могли нібито бути зниклої «Атлантой». Знаходили повідомлення, запечатані в пляшках і вирізані на бочках, але жодне з них не було достовірним

Була запропонована безліч всіляких гіпотез: одні пояснювали, чому судно затонуло, інші - чому воно усе ще перебуває де‑те у море. Швидко поширювалися всілякі слухи. «"Атлантові" знайшли плаваючої нагору дном»; «Вона прийшла у Фалмут»; «Вона натрапила на айсберг».

Не можна сказати із упевненістю, що ніхто не бачив ніяких слідів «Атланти». Після жорстоких штормів, що бушували в Атлантиці в лютому й березні, океан був буквально забитий усілякими уламками, але на щоглах і реях не пишуть назв судів. Їх немає й на рятувальних шлюпках військових кораблів. І можливо, що багато хто, самі того не підозрюючи, бачили ті або інші частини загиблої «Атланти».

Пройшли роки, і вже забуті багато деталей цієї трагедії, особливо все, що пов'язане з непогодою в ті дні. Забуто й інші безвісти зниклі тоді суду. Запам'яталася тільки «Атланта» як судно, що пропало в «Адовом колу». Можливо, судно загинуло де‑те дуже далеко від Бермудського трикутника, оскільки з ожидавших його 3000 миль шляху лише 500 проходили через «трикутник». І всі‑таки «Атлантові» уважають жертвою «трикутника».

 

[...]
Качан
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189]