Морський транспорт

човна, яхти, катера, кораблі, катери, пароплави

«ГЕНЕРАЛ СЛОКАМ»

 

15 червня 1904 року

 

 

Американський екскурсійний річковий пароплав загинув в результаті пожежі на Ист‑Ривер у Нью‑Йорку. Число жертв перевищило 1000 чоловік

 

Пасажирський колісний пароплав «Генерал Слокам» був побудований на верфі компанії «Дэвайн энд Бартис» у Бруклине в 1891 році за замовленням нью‑йоркский фірми «Никербокер стимбоут компани» для обслуговування туристів на рейсах по рікам міста й протоці Лонг‑Айленд. Пароплав мав реєстрову місткість 1284 тонни, довжину - 80 метрів, ширину - 11 метрів, осаду - 2,6 метри. «Генерал Слокам» завдяки паровій машині потужністю 1400 кінських сил розвивав швидкість до 18 вузлів. На чотирьох палубах пароплава могли розміститися 2500 пасажирів

Три верхні відкриті палуби на «Генералі Слокаме» починалися від самого форштевня й закінчувалися в зрізу корми. Салони пароплава були оброблені полірованими панелями цінної деревини, у них висіли бронзові люстри і стояли дубові різьблені столи, дивани, крісла й стільці, оббиті сап'яном і червоним оксамитом

В останньому рейсі пасажирами «Генерала Слокама» виявилися німецькі емігранти, що оселилися років двадцять назад у Манхэттене в нижньої частини Ист‑Сайда, у районі Миддл‑Виллидж. Це місце, розташоване між 14‑й стрит і вокзалом Х'юстон, дотепер зветься «Мала Германія». Тим улітку 1904 року німецька громада лютеранської церкви Святого Марка у Нью‑Йорку, відзначаючи сімнадцяту річницю свого існування в еміграції, найняла «Генерала Слокама» для розважальної прогулянки в Саранову Гай - мальовничий пригород Нью‑Йорка на північному березі острова Лонг‑Айленд.

Рано ранком 15 червня 1904 року пароплав покинув свою стоянку на Гудзоні (Норт‑Ривер) і, обійшовши набережну Баттери, в 8 годин 20 хвилин пришвартувався до пірса на ріці Ист‑Ривер, щоб прийняти пасажирів. Екскурсантами в основному виявилися жінки й діти, чоловіків було не більше ста. Прийнявши на борт 1388 чоловік, «Генерал Слокам» в 9 годин 40 хвилин ранку відійшов від причалу, розгорнувся й рушив долілиць по Ист‑Ривер убік протоки Лонг‑Айленд, підганя_ сильним відливним плином

Капітаном корабля був 67‑літній голландець Вільям Ван‑Шайк с двома його помічниками - лоцманами Эдвардом Уартом і Эдвардом Уивером. Через кілька хвилин судно повинне було ввійти у вузьку скелясту протоку Хелл‑Гейт («Врата пекла»). Це місце вважається самим небезпечного й важким для плавання судів в районі Нью‑Йорка. Його звивистість у вигляді латинської букви "Z" жадає від судоводителей гарного знання лоції й навіть віртуозності, якщо урахувати, що швидкість приливно‑відливного плину, що міняється два рази 3 на добу, тут становить 5-6 вузлів. Плин припиняється один раз у добу усього на чотири хвилини

«Генерал Слокам» ішов західним фарватером між берегом Бруклина й островом Бэкуэлл (нині острів Президента Рузвельта). Через 20 хвилин після відходу від пірса на борті спалахнула пожежа. Його перші ознаки помітив 11‑літній хлопчик. Проходячи по палубі уздовж лівого борта за гребним колесом, він відчув захід диму, що просочувався крізь щілину у дверях замкненої коморі. Хлопчик сказав про це матросові Джеку Кокли. Той відкрив двері коморі, де зберігалися старі канати, бочки з фарбою й машинним маслом, посуд і зламані меблі із салонів. У великій дерев'яній бочці горіла солома. Матрос, щоб збити полум'я, опустив у бочку мішок, що попасся під руку, дрібного вугілля й відправився за допомогою. Він повідомив про загоряння першому помічникові капітана Эдварду Фланагану, той довів до відома старшого механіка Бена Конклина. Стармех, зібравши групу з п'яти‑шести матросів і кочегарів, включив пожежний насос і розкотив по палубі рукав. Але як тільки відкрили вентиль, старий шланг, не витримавши тиску води, лопнув у декількох місцях. Через кілька хвилин другий механік Эверетт Брэндоу притяг іншої, більше тонкий гумовий шланг. Але використовувати його не змогли, тому що не знайшли перехідної муфти до насоса. За цей час вогонь із бочки охопив машинне масло й олійну фарбу, і дуже швидке полум'я з комори перекинулося на дерев'яні панелі пароплава й перебирання. «Генерал Слокам» майже цілком був побудований з дерева, і до того ж незадовго до того його всього заново пофарбували масляної фарбою

«Генерал Слокам» ішов проти вітру, і, щоб не втратити керованість на стромовині в «Вратах пекла», капітан Ван‑Шайк вів його на граничних оборотах машини. Швидкість пароплава на підході до протоки рівнялася 18 вузлам. Все це сприяло швидкому поширенню вогню наверх і убік корми. Пасажири, що перебували на трьох носових палубах пароплава, про пожежу не підозрювали. У невіданні перебував і капітан, що стояв із двома лоцманами в кермовому рубанню. Оркестр продовжував грати, а пасажири - танцюватися

В 10 годин ранку жителі Нью‑Йорка стали свідками неймовірного й страшного видовища. У самому центрі міста по ріці Ист‑Ривер на величезній швидкості йшов охоплений вогнем великий білий пароплав «Генерал Слокам». На переповненій верхній носовій палубі під бравурну музику, не зауважуючи пожежі, пасажири танцювали польку...

З берегів Манхэттена й Бруклина неслися лементи: «Зупините пароплав! Гасите вогонь! Причалюйте до берега!» Але пароплав продовжував випливати долілиць по ріці убік протоки Лонг‑Айленд. Його намагалися наздогнати два парових буксира й річковий пором, що кинув свій маршрут на переправі через Ист‑Ривер, але безуспішно.

Перший помічник капітана Фланаган доповів капітанові про пожежу лише через 20 хвилин після того, як про це йому сказав матрос Джек Кокли. Побачивши мови, що виривалися з нижніх палуб за гребними колесами, полум'я й дим, що стелився за кормою, Ван‑Шайк зрозумів, що судно приречене

Зупинити пароплав або посадити його на мілину було неможливо, оскільки судно вже ввійшло в протоку й починало робити перший поворот. Якби у цю хвилину машину «Генерала Слокама» застопорили, плин його відразу розгорнуло б лагом і відкинуло на скелі «Врат пекла». Тому судно продовжувало рухатися вперед.

Пасажирів миттєво охопила паніка, і на палубах «Генерала Слокама» початок діятися щось невимовне. Жінки кричали, багато хто кинулися шукати в юрбі своїх дітей. На трапах почалася тиснява. Тепер уже ніхто не думав про те, щоб погасити вогонь, тому що половина судна була охоплена вогнем. Полум'я стало поширюватися й убік носа пароплава. Люди кинулися до рятувальних металевим шлюпкам, яким вогонь був не страшний. Їх на судні мало шість. Але спустити шлюпки на воду виявилося неможливим. Всі вони намертво присохнули до кильблокам у результаті багатьох фарбувань і, більше того, були прикріплені до них товстим дротом. Крім шлюпок на пароплаві було біля двох тисяч рятувальних коркових жилетів особливої конструкції - так звані «ніколи не потопаючі жилети Конуэйлера». Ці рятувальні засоби зберігалися на спеціальних стелажах уздовж поздовжніх перебирань кожної з відкритих палуб, але так високо, що до них потрібно було дострибувати. Коли матроси пароплава спробували всі‑таки їх роздати жінкам, із цього теж нічого не вийшло. Жилети були складені в пакети по дванадцяти штук у кожному й перев'язані дротом, а наполнявшая їх пробка зотліла й спорохнявіла. Пізніше з'ясувалося, що жилети з моменту першого пуску на воду «Генерала Слокама» жодного разу не знімалися зі стелажів і не перевірялися

У районі протоки Хелл‑Гейт пароплав нагадував величезний, пливучий по ріці багаття. Вогонь уже добрався до світлових люків машинного відділення й охопив дві нижні носові палуби. Механіки й кочегари покинули свої пости. Колеса «Генерала Слокама» по‑колишньому продовжували обертатися на граничних оборотах машини, що тепер зупинити було неможливо, тому що шлях до неї був відрізаний стіною вогню

Вивівши «Генерала Слокама» з «Врат пекла», капітан Ван‑Шайк дійшов висновку, що єдиним місцем, де можна було посадити судно на мілина, був острів Норт‑Бразер‑Айленд, навпроти набережних Бронкса. Коли ж пароплав на повному ходу став обгинати мис Халлет, де починається район Бруклина Астория, він різко й сильно нахилив на один борт; столпившихся на верхніх носових палубах людей відкинуло й пригорнуло до бортових поручням, які не витримали й звалилися, і сотні людей виявилися вводе.

«Генерал Слокам» взяв курс до рятівного острова, у це час потужний портовий буксир «Франклін Эдсон» зумів наблизитися до нього впритул і пришвартуватися до кожуха гребного колеса. Близько 50 чоловік змогли перебратися на буксир, що, однак, теж зайнявся. Буксир поспішив до бережу, щоб висадити людей. Отовсюду до «Генерала Слокаму» поспішали пожежні суду, пороми, гребні човни. Вони підбирали з води пливучих людей і трупи

На березі затоки острова Порт‑Бразер‑Айленд капітан Ван‑Шайк побачив нафтові резервуари й штабелі колод лісового складу. Палаючий пароплав міг підпалити склади, тому капітан направив судно до іншому, северо‑східному, бережу острова

Люди, що дивилися на палаючий «Генерал Слокам» з берега, кинулися до човнів, що стояли в пристані, і направилися рятувати нещасних. Назустріч, що палав пароплаву, від острова Норт‑Бразер‑Айленд відчалив ялик, у якому гребли четверо хворих з інфекційної лікарні, що перебувала на острові. На іншому острові Райкерс розташовувався виправний будинок для малолітніх злочинців. Побачивши, як з охопленого полум'ям пароплава за борт стрибають жінки й кидають у воду дитин, ув'язнені самовільно захопили гребні човни, що належали адміністрації колонії, і кинулися на допомогу

Капітан розраховував посадити пароплав на мілину правим бортом, але цього не вийшло, судно вперлося в камені носом, плин розгорнуло його, і корма виявилася на глибокій воді. З‑за цього багато хто з тих, хто не вміли плавати й сподівалися зстрибнути з пароплава на сушу, залишилися назавжди на охопленому полум'ям судні

Тільки в день катастрофи виявили 498 тіл пасажирів «Генерала Слокама». Остаточна цифра загиблих - 957 чоловік. Незабаром це число зросло за рахунок померлих у госпіталях від ран і опіків до 1021 чоловік. З 1418 чоловік (30 членів екіпажа), що перебували на борті згорілого пароплава, 175 пасажирів і 5 членів екіпажа «Генерала Слокама» одержали важкі опіки. Зовсім не постраждали - 251 чоловік

Останній рейс цього пароплава почався в 9 годин 40 хвилин і закінчився в 10 годин 20 хвилин ранку. Усього півгодини треба було вогню, щоб знищити пароплав. Незважаючи на розпачливі спроби прибулих до острова Норт‑Бразер‑Айленд пожежних судів, «Генерал Слокам» згорів фактично до головної закритої палуби

Попередній наслідок швидко розкрив цілий ряд волаючих порушень правил і недоліків в експлуатації компанією «Никербокер стимбоут» свого пароплава. За 13 років служби на «Генералі Слокаме» кілька разів відбувалися поломки й аварії. Через чотири місяці після першого спуска на воду він наскочив на мілину й сильно пом'яв днище, далі, відходячи від пірса на Норт‑Ривер, своєю кормою протаранив пароплав «Монмум». Трохи пізніше зштовхнувся з ліхтером «Маелия», а через якийсь час сам одержав пробоїну в кормі від форштевня буксира «Роджерт Сэйр». Улітку 1894 року назва пароплава «Генерал Слокам» потрапило на перші смуги всіх газет Нью‑Йорка. Ван‑Шайк умудрився посадити його на мілину в затоці Рокауэй у той момент, коли на борті судна перебувало 4700 пасажирів (замість 2500, передбачених нормою). За таке порушення правил безпеки плавання власники «Генерала Слокама» змушені були заплатити штраф у розмірі 1670 доларів - суму по тимі часам чималу

Попереднім наслідком було встановлено, що в травні 1904 року «Генерал Слокам» обстежився судноплавною інспекцією США, про що був відповідний акт, у якому інспектори затверджували, що вони перевірили всі рятувальні засоби, вивалили на шлюпбалках всі шлюпки за борт і випробували під тиском пожежні рукави й насос

На допиті капітан «Генерала Слокама» заявив, що він командував у всіх відносинах справним судном, що було забезпечено всім необхідним для його безпеки встаткуванням. Однак факти, що розкрили в ході попереднього наслідку, викривали в неправді як чиновників судноплавної інспекції, так і капітана «Генерала Слокама» і власників пароплава. Члени екіпажа згорілого пароплава під присягою показали, що вони жодного разу не проходили протипожежного інструктажу й що на судні ніколи не проводилося навчальних рятувальних тривог. Більше того, розслідування показало, що в деяких членів екіпажа пароплава не було відповідних документів на заняття своїх посад. Наприклад, перший помічник капітана Эдвард Фланаган не мав диплома судоводителя, а колись він служив клерком в офісі фірми «Никербокер стимбоут компани».

На четвертий день роботи суду присяжних Ван‑Шайк був обвинувачений у ненавмисному вбивстві багатьох людей - пасажирів довіреного йому пароплава. Капітан «Генерала Слокама», виправдуючись, звертав увагу суду на той факт, що до цієї катастрофи він на своєму пароплаві без єдиного нещасного випадку перевіз 30 мільйонів пасажирів. Однак суд не порахував цей факт зм'якшуючої провину обставиною. З огляду на, що Ван‑Шайк одержав опіки й перебував в госпіталі, слідча комісія, відпустивши його на час під заставу, передала справа про катастрофу Великому федеральному журі штату Нью‑Йорк. Під заставу були також відпущені співробітник судноплавної інспекції Лундберг, що підписав фальшивий акт огляду «Генерала Слокама» у травні 1904 року, трохи посадових осіб фірми «Никербокер стимбоут компани» і бездипломний перший помічник капітана Эдвард Фланаган, що так пізно сповістив капітана про пожежі, що починається,

10 січня 1906 року на сесії Великого федерального журі штату Нью‑Йорк відновило слухання справи в обвинуваченні капітана «Генерала Слокама» у ненавмисному вбивстві своїх пасажирів. Присяжні визнали капітана винним у тім, що він не піклувався про стан протипожежного й рятувального встаткування свого пароплава, жодного разу не проводив з екіпажем відповідних навчань і інструктажів. Хоча дії Ван‑Зграя у керуванні судном після пожежі, що почалося, минулого визнані правильними, вирок, винесений йому виявився суворий - 10 років тюремного ув'язнення. Інших притягнутих до цієї справи осіб суд визнала невинними. Громадськість Нью‑Йорка була обурена несправедливим, на її думку, вироком Великого федерального журі. Капітана зробили єдиним винуватцем катастрофи. Друзі Ван‑Зграя організували серед річковиків і моряків Нью‑Йорка фонд матеріальної допомоги й зібрали для літнього капітана 5620 доларів

Апеляція Ван‑Зграя у Верховний суд США була відхилена. 70‑літній капітан сіл в одиночну камеру в'язниці Синг‑Синг. Незадовго до цього він встиг женитися на медичній сестрі, що доглядала за ним у госпіталі після пожежі на пароплаві. За три роки перебування Ван‑Зграя у в'язниці ця жінка зібрала чверть мільйона підписів під петицією про помилуванні своєму чоловікові. Петиція була вручена президентові США Вільямові Тафту. Він задовольнив прохання громадськості, і капітан «Генерала Слокама» у перший день Різдва 1911 року був звільнений з в'язниці. На зібрані для нього гроші він купив під Нью‑Йорком ферму, куди вийшов на проживання. Умер він в 1927 року в 90‑літньому віці

Деякі американські історики й дослідники морського справи вважають, що якби капітан залишила судно в критичний момент в «Воріт пекла», те навряд чи хто з пасажирів залишився б у живі. Палаючий пароплав розгорнуло б лагом, і він ударився оскалы.

 

[...]
Качан
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189]