Морський транспорт

човна, яхти, катера, кораблі, катери, пароплави

«НОРДЖ»

 

28 червня 1904 року

 

 

Норвезький пасажирський пароплав затонув серед рифів острова‑скелі Роколл. Загинуло 654 чоловік

 

Споконвіку в Північній Європі про Роколле ходили слухи й створювалися легенди. Скандинавські рибалки йменують його по‑різному: «Гранітне Ікло», «Кам'яна Праска». Він дійсно схожий на самотній зуб, торчащий з ненаситної пащі Північної Атлантики, і чим‑те нагадує праска. Сама його назва Роколл - у перекладі з англійської мови означає «весь камінь» (або «усе - камінь»). Висота скелі 21 метр, її підстава у води біля 30 метрів у довжину й 24 метра завширшки. Східна сторона скелі майже стрімка й має невелику ввігнутість, інші сторони небагато опуклі. Северо‑східний верхній кут Роколла носить сліди руйнування океаном

На щастя мореплавців, природі завгодно було розпорядитися так, що Роколл виявився осторонь від морських доріг і населених берегів, в 190 милях від островів Сент‑Килда - самих західних островів Шотландії, в 360 милях від Фарерських островів, в 440 милях від самої південної крапки Ісландії

У Північній Європі про Роколле розповідали небилиці, створювали легенди, але бачити його доводило в основному лише рибалкам, хоча глянути на цю дивну скелю хотілося многим.

22 червня 1904 року з Копенгагена в Америку відправлявся в черговий рейс пасажирський пароплав «Нордж» Це був невеликий пароплав - місткістю всього 3320 реєстрових тонн. Його побудували 23 роки тому в Шотландії, на ріці Клайд, суднобудівники «Олександр Стефан і сини» для фірми «Дет Форенеди». Цим трансатлантичним рейсом він повинен був доставити в Нью‑Йорк більше 700 пасажирів. Зараз уже, звичайно, ніхто не довідається, хто з них зумів умовити капітана Ганделла прокласти курс мимо Роколла. До цього протягом майже двадцяти років «Нордж», обслуговуючи регулярну Скандинавско‑Американську лінію, ніколи не наближався до «Гранітного Ікла» навіть на сто миль. Однак на цей раз, на шостий день плавання, 28 червня 1904 року, у вівторок, перед світанком «Нордж» виявився на підході до Роколлу. Небо було затягнуто із всіх сторін хмарами, дул сильний норд‑вест. Напередодні штурмани пароплава не зуміли визначитися по зірках, і тепер судно йшло по численню зі швидкістю 8,5 вузла

Капітан Ганделл піднявся на місток і чекав появи Роколла. Він наказав вахтовому штурманові оголосити пасажирам, що незабаром по правому борті вони зможуть побачити чудо природи...

Годинники в штурманському рубанні показували 7 годин 45 хвилин, коли судно здригнулося й майже втратило хід. Через секунду другий удар у днище затряс корпус пароплава так, що люди не встояли на ногах. «Нордж» зупинився. Його носова частина піднялася з води, але машина пароплава продовжувала працювати на передній хід. Капітан Ганделл наказав механікам дати задній хід. Тільки після цього він розпорядився, щоб виміряли лотом глибину й зробили виміри в льялах.

Так була зроблена непоправна помилка. Ганделл - не перший і не останній капітан, що неї допустив. Віддаючи команду відпрацьовувати задній хід, він не знав ще характеру ушкодження підводної частини судна. Лот показав глибину п'ять футів, і капітан зрозумів, що його судно наскочило на один з підводних рифів Роколла - риф Хэллен...

Немов насміхаючись над людьми, у цю хвилину з поріділих хмар по правому борті став «Гранітне Ікло». Але пасажирам було вже не до чудес природи. На пароплаві всі зрозуміли, що трапилося що‑те страшне, непоправне. Палуба пароплава тремтіла від більших оборотів машини, що працювала на задній хід. Пройшло п'ять хвилин, і «Нордж» із приглушеним водою скреготом заліза об граніт зійшов кормою на глибину. Пароплав знову захитався на брижі, і всім здалося, що страшне за й плавання триває

Але пасажири не знали, що поднявшийся на місток старший помічник Карпектор уже доповідав капітанові: «Форпік, перший і другий трюми залиті водою на рівень людського росту. Днище й друге дно пробиті, видимо, у декількох місцях. З‑за щільно покладеного вантажу й що прибуває води пробоїни закрити не можна...»

И хоча в хід швидко були пущені парові насоси, «Нордж» помітно осідав носом. Вода прибувала швидше, ніж насоси встигали її откачивать. Судно тонуло, а на його палубах перебували 703 пасажира й 71 член екіпажа

В «Норджа» було шість водонепроникних перебирань. Капітан Ганделл розпорядився негайно задраїти їх, хоча знав, що це не рятувало судно від загибелі: вода надходила одночасно у два більших відсіки - трюми № 1 і № 2, не вважаючи форпіка

Шлюпкова палуба «Норджа» походила на потривожений мурашник. Над океаном чулися лементи, стогони, плач, ридання й лайка...

От що повідомив на суді матрос, що врятував, першого класу Карл Матьессен: «На палубі із третім штурманом я спускав на воду шлюпки. На першої з них заїло талі, і вона пішла до води носом долілиць так, що всі, хто в ній перебував, попадали у воду. шлюпку, Що Висіла на кормових талях, стало бити на брижі об борт пароплава... Потім ми стали готовити іншу шлюпку. За нами йшла юрба плачучих жінок з дітьми... Офіцери й команда не знали, по яких шлюпках вони були розписано, і увесь час бігали від однієї до іншої. Деякі матроси сідали в шлюпки першими й лише після погроз із боку офіцерів у них стріляти вилазили зі шлюпок на палубу. Капітан Ганделл увесь час перебував на містку. Він віддав відразу стільки команд, що екіпаж толком не знав, що потрібно робити».

«Нордж» поринав носом... Хвилі перекочувалися через його палубу. Люди відступали усе далі й далі убік корми, що усе вище й вище піднімалася з води. На воду вдалося спустити всього сім шлюпок і скинути всі плоти, але більшість людей залишилися на борті потопаючого «Норджа». Місця вистачило деяким. Люди намагалися рятуватися вплав. Пасажирка Катерина Силландер пізніше писала: «Спочатку з палуби у воду стрибнув одна людина, потім другий, третій. Незабаром після цього у воді можна було нарахувати сотні голів, що плавали. Люди воліли вмерти на волі океанського простору, ніж у тісному чреве корабля. Лише деякі залишилися на його палубі, сподіваючись, що пароплав, може бути, залишиться на плаву».

«Нордж» після удару об камені протримався на плаву всього 12 хвилин. Він зник у хвилях, високо задерши на кілька митей корму. У сірих сутінках ранку над океаном височів лише самотній Роколл. Усюди плавали люди й уламки корабля. За кілька секунд до остаточного занурення «Норджа» третій штурман і матрос першого класу Карл Матьессен зуміли спустити на воду невелику робочу шлюпку. З палуби потопаючого пароплава вони бачили, що на воді було всього дві шлюпки, у яких перебувало біля двохсот чоловік. Капітан і другий механік Брун трималися на воді біля години, поки їх не підібрала одна з трьох шлюпок (інші перевернулися). Це була шлюпка № 1 правого борта. Коли до Ганделлу повернулися сили, він прийняв у матроса Петера Олсена командування шлюпкою і направив її убік Сент‑Килда. Шлюпка була сильно перевантажена (61 людина), а недоторканний запас, що перебував у ній, виявився мізерним: усього два банки води й одна банка сгалетами.

На іншій шлюпці також був 61 чоловік, на третій робочій шлюпці перебували третій штурман з матросом Матьессеном і 30 пасажирів

Зі шлюпки, який командував капітан, двічі бачили судна, що проходили в море, але не могли нічим залучити їхня увага. На п'ятий день плавання капітан Ганделл побачив землю: це були острова Сент‑Килда. Але перш ніж шлюпка дійшла до берега, неї помітили з борта німецького пароплава «Енергія». В 6 годин вечора люди були підняті на його борт

Другу шлюпку побачили з англійського рибальського траулера «Сильвия» з порту Гримсби. Прийнявши на борт що спалися, рибалки на овний хід пішли до Роколлу. Але, крім уламків і трупів, що плавали в рятувальних нагрудниках, вони нікого не знайшли

Маленька робоча шлюпка була врятована пароплавом «Сернова». Таким чином, з 774 чоловік пасажирів і членів екіпажа «Норджа» залишилися в живих тільки 120. Ціна помилки капітана Ганделла - 654 людські життя

Трагічна загибель «Норджа» залучила до Роколлу увага морських держав, чиї торговельні судна плавали у водах Північної Атлантики. «Що робити зі скелею і її рифами? Адже від її одна лише шкода!» - писали газети Північної Європи. Підірвати? Але жодна із зацікавлених країн не захотіла з цим возитися. Незабаром про Роколле забули. По‑колишньому на його банках промишляли скандинавські, ісландські й англійські рибалки

Лише в 1972 році англійці поставили на скелі маяк, точніше - автоматичний ліхтар‑блимавку. Він харчується від блоку батарей, запасу енергії яких вистачає на рік. Ліхтар дає кожні п'ятнадцять хвилин спалах білого світла. Роботи з установки ліхтаря проводилися із двох вертольотів. Одночасно із цим була проведена додаткова зйомка глибин навколо Роколла і уточнений рельєф рифа Хэллен, що погубив коли‑те пароплав «Нордж».

 

[...]
Качан
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189]