Морський транспорт

човна, яхти, катера, кораблі, катери, пароплави

«ХЭМПШИР»

 

5 червня 1916 року

 

 

Британський крейсер підірвався на німецькій міні й затонув в Оркнейських островів. Загинули більше 500 чоловік, включаючи фельдмаршала лорда Китченера.

 

6 червня 1916 року командуючий британським военно‑морським флотом адмірал Д. Джеллико телеграфував королеві Георгу V: «Із глибокою скорботою повідомляємо, що корабель Вашої Величності „хэмпшир“ був торпедований учора в 8 годин вечора на захід від Оркнейських островів і пішов до дна...»

Броненосний крейсер «Хэмпшир» був одним із шести кораблів, побудованих в 1904-1905 роках і назви, що одержало, на честь англійських графств («Антрим», «Карнавон», «Арджилл», «Девоншир», «Роксборо»). Водотоннажність - 10850 тонн, швидкість - 22,3 вузли, озброєння: чотири 190‑міліметрових знаряддя, шість - 152‑міліметрових і двадцять одна - 47‑міліметрова пушки, два 457‑міліметрових торпедних апарати, потужність парових машин - 21500 кінських сил, екіпаж - 655 чоловік

У Першу світову війну Великобританія втратила 24 крейсера, і загибель неабияк застарілого «Хэмпшира» не викликала б стільки домислів, якби доля його команди не розділив фельдмаршал лорд Гораціо Герберт Китченер, живаючи легенда британської імперії

Наприкінці травня 1916 року англійці хоч і понесли чималі втрати в Ютландском бої з кайзерівським флотом, удержали панування на море. На суші англо‑французькі армії знову відбили масовані атаки німців під Верденом і готувалися до контрнаступу. Однак військового міністра досить турбували справи на Східному фронті, де російська армія тільки‑тільки оправилася від «Великого відступу» 1915 року

«Тим часом внутрішнє становище все погіршувалося й погіршувалося, і загальне невдоволення велінням війни саме собою перейшло в нападки на царську родину. Незважаючи на те, що цариця, по її власних словах, порвала всі зв'язку з Німеччиною, неї називали „немкой“. У той же час Распутіна обвинувачували в шпигунстві на користь Німеччини... Положення було таке, що німці не сповільнили його використовувати. Вони вже почали вести свою пропаганду миру... Увесь час війни Петроград був затоплений їхніми таємними агентами й співчуваючими», - писав в мемуарах англійський посол у Росії Джордж Бьюкенен, що у роки війни справно постачав такою інформацією Лондон

Китченер вирішив відправитися в Росію й на місці ознайомитися с положенням справ, налагодити міжсоюзницьке співробітництво й уточнити розміри кредитів, які збиралися надати Росії для закупівель бойової техніки й озброєнь. На перший випадок він захопив 10 мільйонів фунтів стерлінгів. План був простий: виїхати з міста спеціальним поїздом у Північну Шотландію, звідти перебратися на базу королівського флоту Скапа‑Флоу на Оркнейських островах і на швидкохідному крейсері відплисти в Архангельськ. Потім зустрітися в Петрограді із царем і представниками командування, з'їздити на фронт і в Москву і повернутися колишнім путем.

2 червня Лондон повідомив начальника британської військової місії у Росії Уильямса про майбутній візит військового міністра. Микола II виявив готовність прийняти його. Генеральний консул у Москві Р. Локкарт згадував, як «почав шукати в антикварних магазинах справжні екземпляри китайської порцеляни, яким лорд Китченер дуже захоплювався».

А в Лондоні в глибокій таємниці готувалися до від'їзду генерал Аллершоу, сер Дональдсон, чиновник міністерства закордонних справ О'брайен з шифрувальником, полковник Фицджеральд, секретар Робертсон, перекладач лейтенант Макферсон, інспектор поліції Маклейн, камердинер Серджи. 4 червня під заливним дощем спеціальний поїзд відправився з Лондона. Китченер, чому‑те у похмурому настрої, поспішав і не став чекати запізненого О'брайена.

Наступного дня делегація на есмінці прибула в Скапа‑Флоу. Китченер піднявся на борт флагманського лінкора «Айрон дьюк». Адмірал Джеллико розповів йому об тільки що що состоялись Ютландском бої й показав маршрут виділеного міністрові броненосного крейсера «Хэмпшир». Спочатку в штабі флоту хотіли направити його в Атлантику східним фарватером уздовж Оркнейських островів, що регулярно очищали тральщики, але цього разу непогода перешкодила їм вийти в море. До того ж вітер розвів хвилю, і есмінці ескорту не поспівали би за крейсером. От чому в останні годинники командирові корабля Г. Сэвиллу наказали йти західним фарватером, тримаючись ближче до берега, щоб укритися від шторму. Було враховано, що темний час доби в цих широтах триває всього чотири с половиною години, виходить, поява німецьких надводних кораблів не залишиться непоміченим, а субмарини сюди ще не заглядали. Правда, Джеллико радив почекати, поки море не заспокоїться, але міністр був непохитний, і в 17 годин 30 хвилин «Хэмпшир» знявся з якоря, за ним рушили есмінці «Юнити» і «Віктор». Пронизливий северо‑східний вітер наганяв хвилю

Через дві години він перемінився на северо‑західний, і есмінці почали відставати. В 19 годин 35 хвилин «Хэмпшир» ішов уздовж скелястого мису Броф‑оф‑Бирлей...

«Ми готувалися до відбою й розвішували підвісні ліжка, - згадував унтер‑офіцер У. Уэссон. - Раптово крейсер здригнувся від потужного вибуху, згас світло. Пробігаючи по коридорі, я помітив Китченера, що вийшов з каюти командира. Більше я його не бачив». «Фельдмаршал піднявся на верхню палубу в кормі, - свідчив матрос У. Роджерсон. - Командир Сэвилл керував спуском шлюпок. Я чув, як він запропонував лордові спуститися в одну з них, але той, видимо, не розчув з‑за шуму вітру й хвиль». «Корабель швидко поринав носом і кренився на правий борт, - розповідав інший уцілілий, - Китченер спокійно стояв на верхній палубі і розмовляв з офіцерами. Думаю, що він так і залишився на крейсері».

Деякі що спалися чули, як Сэвилл кричав матросам: «Рятуйте лорда Китченера!», а з есмінців бачили, як від потопаючого «Хэмпшира» відвалили чотири переповнені шлюпки, в одній стояла людина, схожий на фельдмаршала, але незабаром усе перевернуло хвилями. Потім установили, що після вибуху в носовій частині крейсера пішов другий, і через 15 хвилин корабель затонув. З 650 офіцерів і матросів на берег вибралися лише 12 (по іншим даним - 16) людин. Китченера й супровідних його осіб серед них не було

Відразу після того як у Скапа‑Флоу довідалися про случившемся, до місця катастрофи вислали рятувальників, однак вони виявили тільки тіла загиблих. Про загибель «Хэмпшира» з екіпажем і військового міністра з його штабом Лондон оголосив тільки наступного дня. Затримка породила масу домислів...

Наприклад, затверджували, що кайзерівській розвідці вдалося довідатися маршрут крейсера. Після цього диверсанти зуміли пробратися в ретельно охоронювану Скапа‑Флоу, яким‑те образом проникнули на «Хэмпшир» і установили в носовому артилерійському льосі «пекельну машину» з вартовим механізмом

На думку інших, командування німецького флоту, одержавши такі відомості, відправило до Оркнейських островів підводний човен, і та не тільки торпедувала крейсер, але й встигла зняти з його Китченера разом із частиною екіпажа. Видимо, за моряків прийняли полонених німцями солдатів Хэмпширского піхотного полку...

Мало того, уже після війни винуватцями трагедії порахували тих членів англійського правительства, які давно хотіли б забрати надто перекірливого й упертого старого вояка, а тому передали супротивникові інформацію про секретне відрядження. Це походило на правду: багато членів кабінету Його Величності дійсно бажали його відставки. Зокрема, Китченера називали винуватцем недостачі зброї в армії й провалу Дарданелльской операції - спроби англійців і французів в 1915 році захопити з моря Дарданелли, Босфор і Стамбул, яка привела лише до величезних втрат

Цікаву версію висунув в 1930‑е роки француз Р. Букар. Він уважав, що загибель «Хэмпшира» з'явилася наслідком протиборства військового міністра й шефів «Интеллидженс сервіс», що знайшли загальну мову з фінансистами Сіті. Останні були зацікавлені в затягуванні війни, що обіцяла їм колосальні прибутки від поставок в армію й на флот, а візит Китченера в Петроград міг помітно прискорити перемогу Антанти. Та й самі шефи випробовували крайню ворожість до фельдмаршала, що нерідко в зухвалому тоні зневажав їхньою інформацією й радами. «У всякому разі, керівництво англійської розвідки відкрито обвинувачували в установці на „хэмпшире“ грандіозної „адской машини“, що повинна була позбавити його від одного із самих неприборканих супротивників», - писав Букар.

Француз напевно не знав, що після катастрофи в районі загибелі крейсера англійські тральщики виловили 15 німецьких якірних хв, сконструйованих для постановки з підводного човна. А після війни стали відомі причини їхньої появи. На початку 1920‑х років колишній командуючий кайзерівським флотом вице‑адмірал Р. Шеер опублікував спогаду, де повідав, що перед Ютландским боєм німці виставили мінні загородження на підходах до британських баз, у тому числі Скапа‑Флоу, щоб знищити або вивести з ладу вихідні звідти кораблі. Зокрема, підводний загороджувач U‑75 залишив на західному фарватері 22 міни з таким розрахунком, щоб у приплив вони були би на глибині 7 метрів, загрожуючи лінкорам і крейсерам. Командир субмарини К. Бейцен, звичайно, не знав про похід «Хэмпшпира», тим більше про раптову зміну його маршруту. Штурман U‑75 лейтенант М. Вайсфельт акуратно наніс на карту координати загородження. Так що для англійців причини загибелі крейсера були ясні вже влітку 1916 року. На думку історика британського флоту Х. Уилсона, вона «була викликана двома випадками: штормом, що перешкодив іти звичайним шляхом, і зміною вітру, з‑за якою есмінці не могли супроводжувати крейсер. Якщо припустити зрадництво, то ніхто не міг би розраховувати на це...»

Але чому тоді довгий час циркулювали слухи про причетності британських і німецької секретних служб до цієї трагедії? Виявляється, з‑за непорозуміння, 6 червня в 11 годин Адміралтейство передало офіційне повідомлення про «Хэмпшире» прем'єр‑міністрові, запросило в Джеллико уточнення й надало первісну інформацію в Бюро печатки. Але отут приспіли додаткові відомості зі Скапа‑Флоу, і в Адміралтействі прийнялися складати нове комюніке, заборонивши англійським газетярам публікувати невиправлений текст. А іноземні кореспонденти тим часом уже зв'язалися зі своїми агентствами. «Те, що загибель лорда Китченера стала відома в Германії раніше, ніж в Англії, виявилося в ті тривожні дні достатнім, щоб породити самі сумні вигадки», - ремствував начальник британської контррозвідки Б. Томас

Винуватниця трагедії, U‑75, підірвалася 14 грудня 1917 року на англійській міні в Північному морі й затонула з усім екіпажем. Не дочекався кінця війни і її колишній командир Бейцен, до цього переведений на U‑102, у вересні 1918 року він загинув на новій субмарині, що також наткнулася на британську мину

А в кінці 1920‑х років у шотландські порти зачастили якісь джентльмени, що завзято розшукували всіх, хто був причетний до останнього плаванню «Хэмпшира». Особливо вони цікавилися докерами, що вантажили на нього які‑те ящики. У Штеттине ж їм удалося розшукати Вайсфельта, у якого зберігся військовий щоденник з координатами нещасливого загородження. Незабаром поповзли слухи, що вони діють із доручення відомого мільярдера, виробника й торговця зброєю сера Б. Захарова

В 1932 році на захід Оркнейських островів з'явилося рятувальне судно КСР. Над ним розвівався англійський прапор, але команда була збірні: німці - капітан Брандт, уже знайомий нам Вайсфельт і водолаз Крюгер, американці - глубоководник Картней і фахівець із сейфів Мэнсфилд, австралієць - водолаз Костелло. Методично промірюючи море ехолотом, вони виявили «Хэмпшир», покоившийся на глибині 80 метрів. Навесні наступного року КСР занурив у Кенігсберзі глибоководні скафандри, інше встаткування й знову віддав якір над затонулим крейсером

Оглянувши його, водолази виявили в носовій частині правого борта дві пробоїни із загнутими усередину краями - свідчення того, що корабель підірвався на мінах, а не став жертвою диверсії (при внутрішньому вибуху краю були б вивернуті назовні). Усередину відразу проникнути не вдалося, тому що люки захарастило проржавілими уламками металу. Довелося озброїтися газовими різаками

Розвідувачів здивувало, що на такій солідній глибині відчуваються плину, що валили з ніг водолазів, одягнених у громіздкі скафандри, постійно троси, що заплутували, і шланги, по яких зверху подавалося повітря. Завали розчищали підривними патронами, що було вкрай небезпечно - міг детонувати боєзапас крейсера. Проте Мэнсфилд і Костелло встановлювали заряди з годинним механізмом і піднімалися на КСР, що розсудливо відходив подалі. Один раз, як тільки осіли фонтани води, підняті підводними вибухами, і судно розгорнулося, що стояв на півбаку Мэнсфилд нестямно закричала: «Торпеда! Іде прямо на нас!» Брандт миттєво зреагував, і розбуджена вибухом англійська торпеда сковзнула уздовж лівого борта КСР. Яке‑хто порахував що происшли дурною прикметою...

Через два тижні виснажливої праці водолази розчистили входи в нижні приміщення крейсера й рушили по вузьких, темних коридорах, подсвечивая потужними світильниками. Ще через 17 днів Мэнсфилд пробрався в каюту командира й витяг з невеликих сейфів суднові документи, нікому не потрібні шифрувальні таблиці й 15 тисяч фунтів стерлінгів - корабельну скарбницю. «Золота Китченера» там не було

Костелло, а за ним Картней протиснулися в сусіднє приміщення, у промені ліхтаря блиснули металеві стіни сейфів - те, що шукали. І отут Картней бічним зором помітив що‑те темне, повільно й плавно надвигающееся на його. Обережно повернувшись, він підняв ліхтар і побачив напіврозкладений труп з лахміттям офіцерської тужурки, за ним підпливав іншої. Видимо, руху водолазів сколихнули останки тих, хто до кінця охороняв урядовий вантаж. Картней м'яко відсторонив небіжчика, але кисть того немов вцепилась у клішню скафандра. Придя в себе від марновірного страху, американець зняв кільце з пальця небіжчика, щоб по написі усередині ідентифікувати його.

Мисливці за скарбами розкрили сейфи, наповнені злитками і золотими монетами, ті й інші укладали в особливі мішки й відправляли наверх. Робота спорилася, про лиховісні ознаки з радощів забулися

24 квітня, коли біля сейфів працювало п'ятеро, крейсер без видимих причин мерзнув і різко нахилив. Усі попадали, упустивши мішки, ліхтарі і видобуток, руку Картнея пригорнуло важкими броньованими дверима

Нагорі зрозуміли, що відбулося нещастя, і зуміли досить швидко підняти водолазів. У Картнея була зламана рука, тіло покривали синці й садна, Вайсфельта витягли зі скафандра з перебитим хребтом, у Костелло не виявилося жодного цілого ребра, Мэнсфилд одержав важкі внутрішні ушкодження, Крюгер був мертвий. КСР на овний хід понісся в найближчий порт, щоб здати потерпілих у лікарню, однак і там урятувати Мэнсфилда й Вайсфельта не удалося

Після цього Британське адміралтейство заборонило які‑або водолазні роботи на загиблому крейсері

 

[...]
Качан
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189]