Морський транспорт

човна, яхти, катера, кораблі, катери, пароплави

«НОВОРОСІЙСЬК»

 

29 жовтня 1955 року

 

 

Радянський лінійний корабель затонув після вибуху в північній бухті Севастополя. Загинули 608 чоловік

 

Лінійний корабель «Новоросійськ» - колишній італійський лінкор «Джулио Чезаре» (Юлій Цезар) дістався нашому ВМФ у числі тридцяти трьох кораблів і допоміжних судів при післявоєнному розділі ВМС Італії країнами антигітлерівської коаліції

Розділ флоту сприймався італійцями дуже болісно. Військовий флот у цій країні традиційно був гордістю націй. Для його будівництва, поряд з державними субсидіями, широко використовувалися грошові вкладення громадян країни. Тому післявоєнний розділ свого флоту вони засуджували й навіть намагалися саботувати процес передачі кораблів новим власникам, тим більше, що така можливість була, тому що попередньо кораблі повинні були бути відремонтовані на італійські заводах

Лінкор зійшов зі стапелів в 1914 році, але в Першої світовий війні участі майже не приймав. Потім пішли дві великі його модернізації і скромна участь у бойових діях Другої світової війни, коли він одержав невеликі ушкодження в результаті влучення 380‑міліметрового снаряда з англійського лінкора й бомб авіації ворога. Проте до моменту передачі він перебував у цілком боєздатному стані й не уступав кораблям аналогічного класу, що входили до складу радянського ВМФ, які, до речі, були його ровесниками. Крім того, у нас планувалося його подальше дооснащение.

В 1949 році лінкор, що одержав нову назву «Новоросійськ», благополучно прибув у Севастополь і ввійшов до складу кораблів Чорноморського флоту. Він практично відразу став флагманським кораблем на ньому майже постійно тримав свій прапор командуючий ескадрою. Плавав він і під прапором комфлота. Природно, екіпаж лінкора відрізнявся високою морською виучкою

Ранком 28 жовтня 1955 року лінкор «Новоросійськ» знявся з бочок № 14, свого штатного місця в глибині Севастопольської бухти в районі бухточки Голландія, і вийшов у море для виміру швидкостей на мірній милі й виконання підготовчої артстрельбы протимінним калібром. Командир лінкора капітан 1‑го рангу А.П. Кухта перебував у відпустці, тому кораблем управляв залишився за його старпом - капітан 2‑го рангу Г.А. Хуршудов.

Увечері корабель вернувся на базу. Перед входом від оперативного чергового був отриманий наказ устати на швартовій бочці № 13, принадлежавшей лінкору «Севастополь». В 18 годин корабель направився до зазначеному місцю стоянки. Але при підході до носової бочки лінкор проскочив її, хоча, щоб стримати інерцію руху, віддав перед цим якір. Але він зробив це трохи осторонь від звичайного місця. Потім положення корабля було виправлено, і він устав на лівий якір. Ці деталі мали значення при з'ясуванні причин підриву лінкора

Після цього на кораблі були вечеря, звільнення частини екіпажа на берег, розлучення вбрання, банячи й прання. Відповідно до розпорядку, частина старшин і матросів зійшла на берег у звільнення, з'їхала також більшість офіцерів і надстроковиків. Зійшов на берег і тимчасово виконуючий обов'язки командира Хуршудов.

Старшим на борті залишився помічник командира корабля капітан 2‑го рангу З.Г. Сербулов. Черговим по кораблі заступив старший штурман капітан 3‑го рангу М.Г. Никитенко, черговим по низах - командир батареї протимінного калібру лейтенант К.И. Жилин.

Перед вечерею на корабель прибуло поповнення - чергова партія переведених з берегових частин ВМФ у плавсклад моряків. Усього 200 людина. Їх встигли переодягти в матроське робоче плаття, але залишили чоботи... На ніч їх розмістили в одному з носових приміщень лінкора. Для більшості з їх це був перший і останній день военно‑морської служби

В 1 годину 30 хвилин ночі 29 жовтня 1955 року величезний, закований у броню корпус лінкора здригнувся від потужного вибуху, многим показавшегося здвоєним. На всіх палубах відразу ж пропало електроосвітлення. Корабель поринув у темряву, відключилися сигналізація, радіотрансляція. Так як вибух пролунав у носовій частині, чергова служба й моряки, що прокинулися кинулися на бак, де у світлі прожекторів, спрямованих на лінкор із сусідніх кораблів, побачили великий пролам у середній частині півбака, перед першою вежею головного калібру. Його спучені краї були загнуті нагору. Сильний захід порохового гару, стогони, лементи, кілька трупів, викинутих вибухом з подпалубных носових кубриків, товстий шар мулу, заклики про допомогу з‑за борти й затоплюваних приміщень...

Але паніки не було. Тому що електрика відключилася, аварійну, а потім і бойову тривогу довелося повідомляти за допомогою рынды, боцманських дудок і голосами посильних. Прибулі на свої пости згідно розкладу моряки стали виносити поранених у корабельний медпункт, рятувати оказавшихся за бортом і в приміщеннях, що заливаються водою,, але головне - разом з аварійними партіями намагатися призупинити надходження й поширення води по кораблі. Але що можна було зробити, коли величина пробоїни в днище досягала 150 квадратних метрів. Уриваючись через неї, вода початку заповнювати нижні й особливо швидко середні перебирання, змушуючи аварійні партії всі далі відступати ккорме.

Із сусідніх кораблів, на яких теж оголосили бойову тривогу, сталі прибувати аварійні партії й медгруппы. Їхніми плавзасобами почали вивозити поранених. Однак зупинити поширення води ніяк не вдавалося. Вона стрімко заливала приміщення, у тому числі вище ватерлінії, що швидко знижувало поперечну остійність лінкора й вело до його перекидання. Тоді Сербулов, виконуючи розпорядження заступника начальника штабу флоту капітана 1‑го рангу Овчарова, почав буксирування корабля кормою на більше дрібне місце буксиром, що підійшли по тривозі

Одержавши доповідь про подію, на лінкор прибутку командуючий ЧФ вице‑адмірал В.А. Пархоменко, начальник штабу флоту вице‑адмірал С.Е. Чурсін, член військової ради вице‑адмірал Н.М. Кулаків, що виконує обов'язку командуючого ескадрою контр‑адмірал Н.И. Никольский, а також чимало флотських і ескадрених начальників, працівників особливого відділу й прокуратури. Першою справою комфлот призупинив буксирування й став вникати в сформовану на кораблі обстановку. Тим часом усе більше погружавшаяся у воду носова частина корабля незабаром позбавила моряків доступу до розташованих там якірним і швартовим пристроям. Рішення відновити буксирування виявилося запізнілим і не принесло бажаного результату. Час ішов... Неухильно збільшувалися дифферент на ніс і крен на лівий борт, однак вірних і швидких рішень, яких, природно, чекали від комфлота (тому що він ще недавно був командуючим цієї ескадрою, приймав у Севстополі й освоював цей лінкор), на жаль, не пішло. Вони явно запізнювалися, а тим часом пройшло вже третя година після вибуху

Більше того, коли Хуршудов, що прибув на борт за 45 хвилин до перекидання корабля (він жив на окраїні міста), запропонував, оцінивши обстановку, евакуювати з лінкора не зайнятих безпосередньою боротьбою за живучість корабля моряків, комфлот відрізав: «Не будемо розводити паніку». Незабаром вийшов наверх начальник технічного управління флоту інженер‑капітан 1‑го рангу В.М. Іванов особисто доповів йому, що положення стає критичним і корабель от‑от перевернеться, але й цій доповіді належного значення не додали. Чому‑те ніхто з керівництва ЧФ у ті годинники не згадав про долю лінкора «Імператриця Марія», що перевернулись тут в 1916 році в результаті аналогічної аварії. Знаючи, що під кілем корабля всього 7-8 метрів, очікували, що він сяде на ґрунт майже на рівному килі, у найгіршому разі - завалиться на борт. Тому, вислухавши доповідь Іванова, комфлот дозволив евакуювати лише моряків з інших кораблів, які без справи стояли на юті

У розпорядженні із цього приводу було чому‑те опущене уточнення, що команда стосується моряків інших кораблів, і на юті зібралися й побудувалися біля тисячі чоловік, не зайнятих безпосередньо боротьбою за живучість корабля. У той момент, коли ці моряки почали спускатися в що стояли у бортів плавзасобу, що продовжував кренитися лінкор раптом як‑те дивно сіпнувся, навіть начебто трохи випрямився, а потім став стрімко валитися на борт. Люди посипалися у воду, потрапляючи під «молот» його борта й надбудов

В 4 години 15 хвилин «Новоросійськ» ліг на лівий борт і, затримавшись у цьому положенні кілька митей, різко перевернувся кілем нагору. Сотні моряків потонули відразу, а десятки виявилися заточеними в сталевих казематах

Частина команди зуміла піднятися на днище корабля, інші відплили убік, і їх підібрали рятувальні плавзасоби. Яке‑хто зумів доплисти до берега самостійно.

Стрес від пережитого був такий, що в деяких моряків, доплывших до берега, не витримувало серце, і вони відразу падали намертво. Моряки, взобравшиеся на днище й зняті потім звідти рятувальниками, а також ті, хто перебували поруч на рятувальних судах, чули усередині корпуса частий, безладний стукіт. Це подавали про себе звістка живі, що не встигли вибратися з відсіків. Розпачливий стукіт заживо похованих усе наростав, зливаючись у суцільну дріб

Серед що спалися був і комфлот, і практично все керівництво флоту й ескадри

Звістка про загибель лінкора миттєво поширилася по місту, але жителів, що поспішили на берег, зустрічало оточення. Тоді вони піднялися на околишні пагорби й побачили зовсім недалеко від берега возвышавшееся над водою величезне днище корабля, навколо якого скопилися рятувальні судна, плавкраны, водолазні катери й інші плавзасоби. По днищу рухалися люди. Все це нагадувало поваленого Гулливера з ліліпутами, що метушаться біля нього. Вхід в головний госпіталь флоту буквально осаджували плачучі жінки, пытавшиеся з'ясувати хоч що‑нибудь про долю своїх близьких і знайомих

Рятувальники судна «Карабах», не чекаючи вказівок зверху, розкрили обшивання корпуса в кормі лінкора. Через розріз встигли врятуватися сім моряків. Спроба повторити це в іншому місці успіхом не увінчалася. А потім з отвору з наростаючою силою став вириватися стиснене повітря...

Незабаром корабель із‑за виходу повітря з повітряних мішків став повільно поринати. Запізнілі спроби заварити прорізу нічого не дали. До ранку 30 жовтня «Новоросійськ» затонув

Тоді виникла ідея використовувати проходившую на флоті випробування станцію звукоподводной зв'язку. Правда, ефект від її був однобічний: на поверхні почули лише, як приречені люди у відсіках співали «Варяга». В один з кормових кубриків корабля, де були живі люди, направили чотирьох водолазів із запасними дихальними апаратами. З неймовірною працею їм удалося вивести ще двох, які, на жаль, виявилися останніми із урятованих, тому що при подальших спусках водолази живих більше не виявили

1 листопада водолази, що спускалися до затонулого лінкора, уже не чули ніяких звуків...

От як описав загибель «Новоросійська» Віталій Говорів:

«На шоста година двадцять дев'ятого жовтня був призначений вихід у море крейсера „молотов“, де я служив у посаді командира дивізіону живучості. Крейсер стояв метрах у двохстах п'ятдесяти від лінкора. Я відпочивав в каюті, чекав сигналу готовності корабля до виходу в море. Раптом що‑те штовхнуло мене й підкинуло на ліжку. Я почув глухий звук вибуху. Через три‑чотири хвилини пролунала команда: „баркас до правого трапа. Кормової аварійної партії побудуватися на юті“. Всі команди були виконані надзвичайно швидко, у цьому вужу відчувалося внутрішнє напруження моряків. Прибувши на ют, одержав бойову завдання від командира крейсера капітана 1‑го рангу Каденко: „отправиться на лінкор „новороссийск“ і надати допомогу“.

Через десять хвилин після вибуху ми були на борті «Новоросійська». Лінкор стояв з малим дифферентом на ніс, з невеликим креном на правий борт. Висвітлення в носовій частині корабля не було. Доповівши вахтовому офіцерові про прибуття, я направився в район вибуху

Побачене потрясло мене: розкидані палубні аркуші горою піднімалися над палубою, на їхніх рваних кінцях і на них висіли розірвані людські тіла. А під ногами був шар мулу, перемішаного скровью.

Не зустрівши нікого з командування лінкора, я направився шукати пост енергетики живучості

По шляху в одному із приміщень зштовхнувся з матросами аварійних постів. Їх було людин 12-15, що очікували яких‑або команд. Оскільки я виявився єдиним у цій частині корабля офіцером, я прийняв командування на себе. Телефонний зв'язок не працював, у приміщенні темно... Першої моєю командою було: «Кріпити носове перебирання, палубні люки». Через них уже пробивалася вода. Частина матросів я відправив закривати ілюмінатори. Я нікого з їх не знав, так само як не знав і пристрою цього корабля, але відмінно розумів, що якщо усередину корабля надходить вода, видавлює перебирання, якщо розходяться шви, то із цим треба боротися. Я розраховував на виучку матросів і не помилився

Аварійники були добре підготовлені, знали, що як треба робити. А вода все прибувала. Крен став уже на лівий борт, дифферент збільшився. Через палубні люки з яких‑те приміщень, куди ми проникнути не могли, сочилася вода. Не маючи легенів водолазних апаратів, матроси поринали в люк і намагалися зсередини закрити щілини. Тільки коли вода доходила мені до підборіддя (мій ріст 186 див), я давав команду покинути приміщення. Усе гостріше відчувалася недостача аварійного матеріалу й інструментів. У справу пішли їдальні ножі й качани, замість кудели рвали простирадла, замість ручников використовували власні кулаки, обмотані рушниками

А потім нам передали команду: «Прибулої з інших кораблів зібратися на юті». Я подякував матросам за мужність і піднявся на палубу. Але на ют потрапити не встиг. Я пройшов усього п'ятнадцять-двадцять метрів по лівому борту, як корабель почав перекидатися. Встиг схопитися за поручень трапа, помітив, як стрімко промайнув прапор на тлі освітлених вікон будинків за вугільної пристанню

Я падав спиною долілиць і бачив, як з палуби, що накривала мене корабля з гуркотом сипалися у воду люди. І дотепер я пам'ятаю казавшийся тоді коротким, але по‑звіриному страшний тисячоголосий лемент жаху. Ивсе.

Мене накрило кораблем. Я в який‑те момент втратив свідомість, вона до мене повернулося під водою. І тоді я відчув поруч що‑те що копошиться, що штовхає ногами й руками. Сам спробував рухатися, але нічого не вийшло. Почував, що груди притиснуті до чого‑те плоскому, і це плоске вдавлювало страшною вагою. І відчуття цієї ваги не забути до цих пор. Встиг нахлебаться води й знову знепритомнів. Остання думка перед провалом у темряву: «Як нерозумно доводиться гинути...»

Свідомість повернулася знову, коли я летів нагору у величезному міхурі повітря. Повітря вирвалося із затоплюваного приміщення з такою силою, що як струменем вибив мене з‑під палуби, обірвавши всі ґудзики на кітелі й зірвавши штани. Я виявився на поверхні, де‑те в метрі від днища лінкора. Я не став на нього підніматися, спрацював рефлекс, що може засмоктати в лійку. Потім мене підняли на баркас. Незабаром я виявився в госпіталі. Струс головного мозку, ушиб грудної клітки, спина - суцільний синець без шкіри, кровохаркання. Права рука висіла батогом - як потім виявилося, був відривши лопатки

Уже після загибелі лінкора стало точно відомо, що корабель урятувати було не можна. Це визначили академічні розрахунки. Неможливо було урятувати лінкор, але багатьох людей - так. На борті «Новоросійська» перебували сім адміралів і біля тридцяти старших офіцерів. Можна було б затримати момент перекидання. Буксирування лінкора на дрібне місце, почата де‑те біля дві ночі, коли вже був вирівняний крен, привела до вільного перетеканию тисяч тонн води з одного борта на іншій, що в підсумку наблизила момент перекидання

Причиною трагедії лінкора став, мабуть, зривши глибинної міни, що залишилася із часів Другої світової війни. Я не вірю у версію про диверсантах, тому що лійка на місці вибуху на дні бухти еквівалентна вибуху заряду вагою 1100-1200 кг вибухівки. Диверсійні човни не здатні до перевезенню такої маси вантажу».

Вибух був такий сильний, що пробив наскрізь - від днища до верхньої палуби - весь багатоповерховий броньований корпус лінкора, утворивши в ньому величезний пролам. Всі найстрашніші руйнування довелися на найбільше густонаселену частину лінкора, де в носових кубриках, розташованих на декількох палубах‑поверхах, спокійно спали сотні матросів і старшин

По оцінці урядової комісії, при вибуху відразу ж загинуло не менш 150-170 чоловік, було поранено близько 130. За даними ради ветеранів лінкора, загинули 608 чоловік

У той час повідомляти жалоба, крім як з нагоди смерті вождів, у нас не було прийнято. Тому святкування й парад з нагоди 7 листопада навіть в одному, обійнятому горем, Севастополі ніхто скасувати не зважився, як і святкову ілюмінацію, і врочисті збори з наступним концертом. Так вони й пройшли з похмурими членами урядової комісії в президії й досить стриманими оплесками на адресу артистів, які в ході концерту як могли намагалися уникати мажорного настроя. Лише адмірал В.А. Андрєєв, Пархоменко, що перемінив, на пості командуючого флотом, на початку прийому морського параду направився на катері до місця, де на ґрунті лежав «Новоросійськ», і на очах тисяч городян, тих, що зібралися на березі, і тисяч моряків, що стояли на палубах кораблів, віддаючи військову честь загиблої, обійшов його й лише тоді направився до корабля парадного ладу

Рішенням Ради міністрів СРСР розслідування причин катастрофи було доручено спеціальної урядової комісії під головуванням зампредсовмина В.А. Малишева. Комісія із групою військових і цивільних фахівців, як експертів, прибула в Севастополь уже до результату 29 жовтня. Разом з ними, незважаючи на перенесений інфаркт, по особистої ініціативі приїхав і Адмірал Флоту Радянського Союзу Н.Г. Кузнєцов, але зміг взяти участь у її роботі тільки як спостерігач

Комісія початку свою роботу з розгляду найбільше імовірної версії вибуху на лінкорі: мимовільне загоряння й детонація артилерійського боєзапасу в льосі 1‑й вежі головного калібру, з огляду на можливість недбалості при його зберіганні або навіть злому намірі. Треба також мати на увазі, що в ході часткового вивантаження, що проводилося, боєзапасу відбувся вибух одного зі снарядів цього (ще італійського) комплекту на стінці арсеналу при нез'ясованих обставинах. Тоді вирішили прискорити його заміну на нові снаряди вітчизняного виробництва, спланувавши після свят остаточну вивантаження старих. Крім того, як найбільш імовірна причина події на лінкорі вона була названа й у доповіді командування ЧФ, на що пішло вказівка Н.С. Хрущева: «Винних - під суд!»

Першим підозрюваним став Марченко, як командир дивізіону головного калібру, у чиїм завідуванні перебував даний льох. На щастя, крім самого Марченко врятувалися й трохи його підлеглих, з ким він уже після вибуху оглядав боєзапас, і ті підтвердили, що він був цілий. Однак лише після доповіді водолазів, що детально обстежили пробоїну й що встановили, що вибух був зовнішнім, з його зняли всі підозри й навіть висловили подяку за грамотні дії по своєчасному стопорінню веж головного калібру, що виключило погіршення ситуації при великому крені корабля

Тоді почали з'ясовувати, що ж могло вибухнути під кораблем: міна, торпеда, бомба або який‑або снаряд? А також - чому лінкор мав недостатню живучість і що привело його до перекидання? Довелося залучити військових і цивільних фахівців з кораблебудування й озброєння. Свята, установлені строки розслідування й інші справи підтискали. Тому всі квапилися, працюючи цілодобово, а стругаючи таємність розслідування обмежувала коло приваблюваних фахівців

Хоча на видрукуваній доповіді комісії коштує дата «17 листопада», обговорювалося це питання на Президії ЦК КПРС 16‑го. Першим по даному питанню виступив міністр оборони маршал Радянського Союзу Г.К. Жуків. Він дав свою оцінку причин загибелі корабля й умов, що сприяли цьому. Мимохіть відзначивши недоліки й недогляди, виявлені на Чорноморському флоті, він покритикував діяльність головнокомандуючого ВМФ, створивши тим самим відповідну атмосферу засідання. Потім Малишев оголосив результати роботи комісії. У її доповіді, зокрема, відзначалося:

«Можна вважати твердо встановленим наступне - після вибуху і одержання пробоїни в носовому краї лінкор, перебуваючи 2 години 45 хвилин на плаву, міг і повинен був бути врятований...

На думку урядової комісії, прямими винуватцями загибелі людей і лінкора «Новоросійськ» є: командуючий Чорноморським флотом вице‑адмірал Пархоменко, і.о. командуючого ескадрою контр‑адмірал Никольский і й.о. командира лінкора капітан 2‑го рангу Хуршудов. Пряму відповідальність за катастрофу з лінійним кораблем «Новоросійськ», і особливо за загибель людей, несе також і член військової ради Чорноморського флоту вице‑адмірал Кулаків... Поспішно, неправильно й злочинно легковажно оцінивши положення лінкора, ні командуючий флотом Пархоменко, ні член військової ради Кулаків, ні и.о. командуючого ескадрою Никольский не прийняли в перш же хвилини після прибуття на корабель такі прості й зовсім необхідні міри, як введення в дію головної машинної установки (на що пішло б не більше 30-40 хвилин, тому що установка була гаряча), і не наказали здійснити переклад сильно ушкодженого корабля на дрібне місце, на глибину 11-12 метрів. Замість цього Пархоменко віддав безграмотно й до того ж запізнилося команду відтягати до берега сильно ушкоджений і вартий на якорі лінкор порівняно малопотужними буксирами. Буксири провозилися в самого корабля біля двох годин до самого перекидання лінкора, але відбуксирувати його не змогли. Це й визначило його загибель... Комфлот Пархоменко, член військової ради Кулаків, а також Никольский і Хуршудов свою роль командирів у справі порятунку лінкора звели тільки до вислуховуванню й сліпому схваленню зроблених похапцем повідомлень про хід робіт з боротьбі із вступника водою. Отже, вся вага й відповідальність боротьби за порятунок лінкора була перекладена на молодих офіцерів товаришів Матусевича, Городецького й на начальника техуправления ЧФ товариша Іванова, як треба не корабля, що знав цього. Ці товариші загинули на бойових постах...»

Рішення Президії ЦК було коротким: «...Цей важкий випадок свідчить про розхитаність і серйозні недоліки у ВМС і показує, що керівництво ВМФ перебуває в незадовільному стані». У його розвиток, уже рішенням правительства, посадові особи, визнані основними винуватцями загибелі корабля, були зняті зі своїх посад і знижені у військових званнях. Більше того, командир лінкора Кухта був звільнений зі служби, а незабаром це відбулося і з головкомом Н.Г. Кузнєцовим

Урядова комісія працювала в Севстополі з 30 жовтня по 4 листопада 1955 року, і за такий короткий строк вона не могла детально розібратися у всім, що було пов'язане із загибеллю лінкора «Новоросійськ». Тому була прийнята найбільш імовірна «мінна» версія про підрив корабля на старої німецькій міні. Однак вона залишала невирішеними багато питань, однозначних відповідей на які немає й понині. Серед них такі:

як могла ця міна зберегти боєздатність, якщо всі 24 міни, виявлені й підняті водолазами за 1951-1953 роки в Севастопольської бухті, мали виряджені нижче меж електробатареї, як і трохи хв, знайдених там пізніше, що не дозволяло зробити штатний підрив їхньої вибухівки;

чому вибух відбувся через 8 годин 8 хвилин після віддачі якоря й протаскивания його ланцюга по ґрунті, що нібито ініціювало міну, до тих пор що мовчала, незважаючи на те, що на ці бочки після війни кораблі класу лінкор ставали 140 разів (!), коли відомо, що німці незмінно вводили в прилади терміновості своїх хв установки, кратної 1 години в межах до 6 годин або 1 добі в межах до 6 доби;

чому характер лійки від вибуху говорить про те, що якийсь заряд вибухнув над ґрунтом, а не на ньому, і тим більше не в ньому;

чому сейсмограми відповідних кримських станцій, зафиксировавших вибух 29 жовтня, так відрізняються від сейсмограм двох контрольних вибухів хв аналогічної потужності, зроблених через три дні;

чому характер ушкоджень лінкора не відповідає ні розрахунковим обсягам руйнування його конструкцій, ні наслідкам, отриманим від підриву на подібних мінах аналогічних кораблів у роки війни;

чому багато моряків лінкора відзначили як би подвійний вибух, і що за вогонь спостерігався уздовж ватерлінії від носової частини корабля до 6‑го миделя по правому борті

Більшість ветеранів лінкора тоді вважало й уважає, що вибух корабля - результат диверсії

Передача в 1949 році найбільшого корабля італійського флоту Радянському Союзу була розцінена неофашистськими угрупованнями як національний ганьба. Надолужити його заприсяг на своїй золотій шпазі, отриманої від короля за ряд успішних диверсій проти англійського флоту в роки війни, князь Боргезе, нащадок стародавнього роду, командуючий спеціальним диверсійним з'єднанням бойових плавців і катерів, що вибухають. У цієї людини слово рідко розходилося з справою. До того ж він мав самі розгалужені зв'язки як у военно‑політичних сферах своєї країни, так і за рубежем. Про більші можливості Боргезе говорить і його спроба військового перевороту в країні, почата їм і його прихильникам в ніч із 7 на 8 грудня 1970 року

Згадали пророцтво італійців при передачі лінкора про те, що він довго не проплаває. Насторожував той факт, що вибух відбувся в самому уразливому на кораблі місці й у найбільш зручне для диверсії час доби, і що про цього вужа буквально через лічені годинники (раннім ранком 29‑го) повідомило закордонне радіо, а також те, що італійці більші майстри в подібних справах. Пізніше широко поширилися слухи про нагородження групи італійських бойових плавців високими нагородами за виконання якогось спецзавдання, про появу в тамтешній пресі фотознімка, зробленого в момент загибелі корабля, якому можна було одержати тільки завдяки особою високочутливій плівці й зробити з заздалегідь обраного місця, а також про наявність в одному із закритих музеїв ВМС Італії стенда, присвяченого виконанню цієї акції

Та й сама урядова комісія вказувала, що «не можна повністю виключити припущення, що причиною підриву лінкора з'явилася диверсія», тому що «незадовільна організація охорони водного району не виключає проникнення в бухту підводних диверсантів».

Технічно можливість диверсії в Севастопольській бухті полегшувалася тим, що до 1955 року в італійських ВМС минулому створені досить зроблені сверхмалые підводні човни, призначені для висадження бойових плавців, - «5X‑404» і «8X‑506».

Прямих доказів причетності італійських підводних диверсантів до вибуху 29 жовтня немає. Вся «італійська версія» побудована поки що на ланцюзі побічних доказів і умоглядних припущень

чиБуло всі саме так або інакше, та й чи було взагалі - питання, які поки надовго залишаться без відповідей. Сумнівно, що в італійських архівах зберігаються які‑або документи, що проливають світло на вибух під днищем «Новоросійська». Подібна акція могла бути проведена скоріше усього як приватна справа «групи патріотів», що розташовували достатніми засобами як для покупки «кишенькового підводного човна», так і для фрахту торговельного судна. Хоча, зрозуміло, не без ведена, а те й при прямому сприянні спецслужб, тієї ж СИФАР, наприклад, - розвідувальної служби збройних сил Італії, або в співробітництві СЦРУ.

Те, що «італійська версія загибелі „новороссийска“» приймалася головним командуванням ВМФ всерйоз, доводить, мабуть, і той факт, що незабаром після вибуху лінкора всі колишні італійські кораблі (крейсер «Керч», чотири есмінці, підводний човен) були виведені з бойового складу Чорноморського флоту й відправлені на різання. Видимо, щоб не провокувати нових диверсій. І якщо кому‑то з наших адміралів до жовтня 1955‑го підводні диверсанти здавалися лише персонажами пригодницьких книг, то з того ж чорного року й по наші дні на всіх кораблях радянського ВМФ, де б вони не стояли - в рідного причалу або на якорі в нейтральних водах, - щоночі несеться вахта ПДСС - противодиверсионных сил і засобів. Щоночі матроси‑автоматники у сталевих касках замість безкозирок удивляються в чорну воду в бортів своїх кораблів. Це свого роду вахта пам'яті «Новоросійська».

Через багато років на прес‑конференції в ході візиту в Росію головнокомандуючий ВМС Італії адмірал Г. Вентуриони на питання про причетності італійських диверсантів до загибелі лінкора «Новоросійськ» відповів: «З журналістської точки зору, це було б цікаво, якщо це було б правдою, але з висоти свого положення я повинен сказати, що це вимисел. Цього не могло бути, і даний нещасний випадок відбувся не з вини італійських плавців».

 

[...]
Качан
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189]